Home ⇒ 📕Твори з літератури ⇒ Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала”?

Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала”?

“Ой мати, мати! Жаль ваги не має, –
Най ся Грицуньо у двох не кохає!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:
Із чотирьох дощок темная хата!”
Повість “У неділю рано зілля копала” Ольги Юліанівни Кобилянської видатний літературознавець Є. Кирилюк небезпідставно назвав “шедевром в українській літературі”. Здається, талант письменниці найповніше виявився у цьому творі. За силою емоційного навантаження не було рівного твору на той період. До речі, на мотив відомої народної пісні “Ой не ходи, Грицю”, яка лягла в основу

повісті, було написано значну кількість творів, серед яких, безсумнівно, повість О. Кобилянської є найкращим.
Твір з’явився друком у 1909 році в журналі “Літературно-науковий вісник”. Як пише О. Кобилянська, “особи – це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого, знаного мені одинака-гуцула, решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір”.
Повість не може залишити байдужим читача – така вона насичена емоціями й переживаннями! Молода циганка Мавра,

жінка провідника циган Раду, народила сина не від чоловіка, а від коханого – народила “білого сина з синіми очима!” Смерть чекала на зрадницю, та врятував Мавру батько, циган-музикант Андронаті: вимолив вигнання замість смерті єдиній дочці, та забрав найрідніше – дитину. Як передати страждання матері, що втратила свого сина? Жити не хотіла Мавра, не вірила в лихо, а потім змирилася… Стала жити у багачки Іванихи Дубихи, допомагала виховувати Дубихину Тетянку, потім усамітнилася високо в горах. Та не скінчилися на тому страждання Маври, видюща була циганка, а своєї долі не вгадала.
Не загинув її син, підкинув малого багатіям Андронаті. Сина в них не було, то й виховали як свого. Запарубкував Гриць, закохався в синьооку Настку, думав сватів засилати: “З дівчат він її любить найліпше, признає сам, що вона приводить його до розуму, принукує до роботи, навертає до родичів”. Та на біду свою в горах побачив красуню Тетяну, яку за гордий характер називали Туркинею, покохав її палко. Лиха накликав на себе Гриць: не можна двох кохати, не можна двом вірним бути. Хоч як не кохав Тетяну, а вирішив за дружину брати Настку, спокійну й тиху дівчину. Не простила зради Тетяна, за старою порадою Маври зварила зілля, щоб лихо приспати, і Гриця напоїла.
Хіба може людина долю свою передбачити? Якби Мавра знала, що її чаклування проти сина обернеться, невже б учила Тетяну, як зілля варити? Божеволіє Мавра з горя, та усвідомлює, що в основі всіх нещасть лежить її гріх, її зрада, за яку треба платити. Можна шукати винних, але чи зарадиш цим нещастю…
Ольга Кобилянська талановито передає душевний стан своїх героїв. Вона зображує психологічний злам Маври, яка обвинувачує свою другу дитину, кохану Тетянку, в смерті Гриця, а потім передає божевільний спокій циганки. Письменниця малює прекрасні картини гірської природи, в які вплітається тужливий голос трембіти, що віщує смерть. Повість насичена народними віруваннями, традиціями.
Вражає талант О. Кобилянської писати так, ніби повість створюється саме для тебе, писати просто, різко, переконливо. На мою думку, творчість видатної української письменниці не може не зачепити серця вдумливого й вихованого читача.