На перший погляд, Соня – не найпомітніший образ роману “Війна і мир”. Але згодом, уважно читаючи роман, розумієш, наскільки психологічно точні спостереження відображають цей образ.
Соня живе в родині Ростових, і її роль зобов’язує пристосовуватися до законів цієї сім’ї. На жаль, саме пристосовуватися, бо того щирого тепла і доброти Ростових вона так і не набула. Здається, вона зовсім позбавлена емоцій. Досить пригадати її поведінку тієї ночі в Отрадному, коли Наташа запрошувала її помилуватися місячним сяйвом весняної ночі.
Та й за інших обставин вона не виявляє себе. Вона говорить, що кохає Миколу Ростова, але за цими словами немає почуття любові. Толстой вважає, що її жертовність – це похмура жертовність-розрахунок з прихованими егоїстичними мотивами. її жертовність не була наслідком душевного поруху, глибокого кохання. Це був наслідок дрібного розрахунку, очікування нагороди: “Она с радостью сознавала, что она, жертвуя собой, этим самым возвышает себе цену в глазах себя и других и становится более достойной Nіcolas”. Коли ж від неї справді забажала жертовної відмови графиня Ростова, то Соня вирішила “не освободить, но,
напротив, навсегда связать себя с ним”. Зрештою, вона звільняє Миколу від обіцянки одружитися з нею, але тільки тоді, коли зрозуміла, що зустріч Наташі з князем Андрієм робить неможливим шлюб Миколи та Мар’ї. Не випадково усі її розрахунки виявилися марними, бо для Толстого людина, позбавлена емоцій, позбавлена здатності любити – марноцвіт. Проте й для неї був шанс. Адже шлюб із Долоховим міг би дати їй, можливо, сімейне щастя. Та егоїстичне прагнення думати лише про свої почуття і надії призвело до краху її життя і ледь не коштувало життя Миколаю, якого вона буцімто любила.
Таким чином, Л. Толстой, змальовуючи характер Соні, засуджує егоїзм і байдужість і стверджує, що таке життя – це життя марноцвіту.
