Чи буде квітень, як завжди дарунком весняної здоби, чи славним іменем біди ми назвемо його – “Чорнобиль”?
Кажуть, що на світі нема нічого випадкового, усе заплановано й обдумано перед Вищим Розумом. До мене часто приходить думка, що назва Чорнобиль теж не випадкова. За якісь страшні провини людства саме в цю місцевість прийшло чорне лихо, щоб розлитися полином по “нашім раї на землі”. Воно змією вповзло в життя ні в чому не винних людей, ділячи весь час на дві частини: до і після Чорнобиля. Але для багатьох людей існує й інший, страшніший поділ часу: до і після смерті дорогих і рідних, тих, кого ми любимо.
А страшна Чорнобильська ніч і досі продовжується”
Кажуть, що вдома солодка водиця,-
Згіркла вона у моєму краю.
Спокій і мир вже давно тільки сниться.
Земле, хто дасть тобі долю твою?
Падають зорі – загадуй бажання
Падає зірка на ймення Полин.
Хтось зустрічатиме тихе світання,
Хтось помирає, прощаючись з ним.
Хто ж захистить від біди Батьківщину,
Матір скорботну й невтішну мою?
Пахне вода Чорнобилом-полином,
Гірка вона
Чи вартий так званий прогрес усіх тих жертв, що принесло нам XX століття? Можливо, треба було жити, як предки, не штовхаючи науку вперед і тим самим знищувати самих себе, як це було в Чорнобилі?.. А найприкріше, що цієї загальнолюдської біди можна було уникнути. Однак…
За чиїсь помилки платимо людськими життями, роблячи жінок вдовами, а батьків – одинокими старцями. Та найстрашніше, що гинуть зовсім невинні діти, які не спізнали ще світу, не зазнали щастя на землі.
Цієї весни, того квітневого дня в хатах запалять свічки. Кожна людина згадає про страшну рану землі і про свою біду.
Минуло десять років, але ми ще й тепер не зрозуміли всього жаху того, що сталося, Чорнобильська катастрофа виросла до масштабів загальнолюдської. Ще майже ніхто не знає справжню ціну воді, чистому повітрю… Нам, українцям, треба об’єднатися, щоб спільно зарадити лиху, щоб на Землі не повторилися Чорнобилі – наші болі.
В Мой Мир