Чаплі

Річка перед нами лелшть велетенським люстром у зеленій різьбленій рамі берегів. У ньому відбиваються густо-синє небо й бузково-білі хмари. Небо в річці синіше, ніж насправді, а хмари рельєфніші, кучерявіші. їм так подобається дивитися на себе, так віриться, що вони і справді такі повнотілі й урочисті, що вся їхня, бузково-біла флотилія опустила вітрила й кинула китвиці. Уздовж обох берегів чаплі, білі та сірі. Деякі неквапливо ловлять рибу серед відбитків хмар, мов їдять із великих срібних тарілок. Інші стоять, утопивши шиї в пір’я спини. Стирчать

лише довгі дзьоби,

“Мотор”,- пошепки командує капітан. І за мить нас огортає шовкова тиша. Підпливаємо до чапель. Тепер уже можна розгледіти окремі пір’їни, жовті кола, що оббігають чорні очі. Річка обережніше, тихіше несе нас униз.

І раптом усі чаплі здіймаються в небо. Шкірою лиця чую вітер, від їхніх крил. Птахи піднялися і завмерли над нами. Вони не бояться нас – просто дають дорогу. Чекають, коли ми проминемо їх, щоб знову опуститися на берег. “Шкода…”- проказав капітан. Я ладен був поцікавитися, чим він незадоволений чи засмучений, та відчув, що слово те вихопилося випадково, проти його

волі, й промовчав.

II

Початок серпня. Чаплі вже вигодували дітей, дали їм путівки в життя і тепер не мають куди поспішати. Можуть спокійно походжати чи замріяно стояти край води, на камені, на гілках дерев. Вони зараз згадують, обмірковують. ‘ Рахують, скільки залишилося вечорів, скільки разів зійде сонце перед тим, як збиратися в далеку путь. Милуються. Здається, нічого їм не потрібно, крім цього чистого повітря й неба, крім тиші, крім цієї – майже невірогідної – краси. У небі ще буяє день, розквітає й хизується перламутровими пелюстками хмарин, а в глибокій ущелині (один бік – стрімкий берег, другий – височенні дуби) вже панують сутінки. І сірі чаплі стоять примарами, духами ночі. Задовго до спалаху першої зорі вони нагадують про неминучість темряви і розлуки на кілька годин із яскравим, радісним світом. А крила білих чапель упливають у цю зеленкувату імлу обіцянкою нового дня. І хоч зростом білі набагато поступаються сірим, здаються вони’ зараз більшими й могутнішими.

І, немов прочитавши мої думки, Євген Йосипович каже: “Існує легенда, що сірі чаплі народилися з вечірнього туману, а білі – з ранкового. А птах, якого сплетено з перших променів сонця…” й дивиться на Толика. “Фламінго! – вигукує той, боячись, що його випередять. – А іволга опівдні з’явилася! А крук уночі, коли хмари всі чисто зірки позатуляли”. Сірі чаплі знялися в небо, широкими, майже чорними пензлями крил заходилися зафарбовувати останні блідо-блакитні латочки дня. (В. Хижняк)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Чаплі

Categories: Твори з української літератури

Links