Центральний персонаж роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Син короля-звіздаря, жорстокий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат
На прізвисько Золотий Спис з’являється на початку 2-й глави “у білому плащі із кривавою підбивкою, що шаркає кавалерійською ходою”, виходячи на авансцену сюжету, де буде незримо присутній до повного його закінчення, до останньої фрази епілогу. Це його присутність обумовлена основною сюжетною подією, що связует оповідання: роман, складений Майстром, написаний про нього, Пілатові Понтийском.
Герой героя виступає одночасно як діюча особа “античних” глав,
У фіналі роману, відпускаючи на волю свого героя, Майстер одночасно звільняє “біблійного” Пілата, протягом двох тисяч років терза борошнами совісти
У процесі створення образа П. П. Булгаков використав кілька джерел. Першими по значимості були канонічні євангелія, у яких письменник почерпнув головні сюжетні обставини: Понтій Пілат не знаходить провини в діях і словах Ісуса (Лук., 23,5; Іоанн, 18,38), намагається врятувати його (Іоанн, 19,12), на Пілата натискають первосвященики й збуджений ними народ, що волає “Розіпни його!”, і, нарешті, остаточне рішення про страті прокуратор приймає зі страху перед кесарем: “Іудеї ж кричали: “Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві”” (Іоанн, 19,12).
Імовірним джерелом образа послужила книга німецького історика Г. А. Мюллера “Пон-тий Пілат, п’ятий прокуратор Іудеї, і суддя Ісуса з Назарета” (1888). Тут П. П., як і в романі, названий п’ятим прокуратором: інші автори вважають його шостим. Іншим літературним джерелом стала книга англійського богослова Ф. В. Фаррара “Життя Ісуса Христа” (1874, русск. переклад 1885).
У главі “Ісус Христос перед Пілатом” Фаррар описував “римську презирливість” игемона до іудеїв і говорив про його “боягузливу поступливість”. Останній момент одержав у Булгакова особливе значення. У поле зору письменника були також легенди, пов’язані з П. П. Про одній з них Булгаков міг прочитати в “Енциклопедичному словнику” Брокгауза й Ефрона. У Велику п’ятницю на гірській височині у Швейцарських Альпах, що носять назва Пілат, з’являється примара прокуратора й умиває руки, марне намагаючись очистити себе від співучасті в злочині. Із цією легендою може бути зв’язане місце дії останньої глави – кам’яниста вершина, де Майстер зустрічає П. П. і відпускає його гріх. Що ж стосується сюжетних мотивів, складених самим Булгаковим, те це причетність прокуратора до вбивства Іуди. Відповідно до євангелій, той повісився.
Розглядаючи образ П. П. з погляду літературної генеалогії, можна вказати на сліди Агасфера. Є підстави для зіставлень із образом пушкінського Бориса Годунова: мотив плями на совісті, що появились випадково й стали причиною щиросердечних роздирань, настільки болісних, що “радий бігти, так нікуди”. Серед героїв Булгакова немає іншого персонажа, порівнянного по масштабі з П. П., хоча окремі його риси можна вловити в Хлудове (“Біг”), у Людовике (“Кабала святенників”).
У романі Булгакова П. П. персоніфікує колізію ієрархічної влади, безмежної стосовно всьому нижчестоящого й зовсім беззахисної, беззбройної перед тим, що перебуває вище. Це робить игемона Рима соціально боягузливим. Останнє тим більше разюче, що боягузтво виявляє людина по натурі мужній, твердий і жорстокий. Якщо боягузтво взагалі гірший з пороків (слова Иешуа Га-Ноцри), то в сильному вона ще й ганебна. Така основна думка письменника в прочитанні образа Понтія Пілата, героя, що покрив себе історичною ганьбою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)