“Бути людиною просто і складно” за драмою Гете “Фауст”
Творчість І. В. Гете відкриває собою нову сторінку в історії світової класичної літератури. У його творах відбилися моральні пошуки цілої епохи. Ці твори овіяні ідеями боротьби із забобонами, з варварством і тиранією, наповнені сумнівами, запереченням і глибокою вірою в торжество людського розуму і творчої думки. Головною метою його героїв, як і метою самого письменника, було не тільки пізнання навколишнього світу, а й пошуки шляхів впливу на нього.
“Я охоче вникаю в життя і культуру народів світу”, – писав Гете, усвідомлюючи, що
Легенда про Фауста ще в ранні роки привернула увагу Гете. Вона
У душі Фауста постійно відбувається зіткнення віри і сумніву, душевного пориву і холодного розуму. Шлях героя до істини, до живого знання виявляється складним. Перед ним постійно виникають перепони. Мефістофель весь час намагається збити Фауста з наміченого шляху, спокусити його сумнівними задоволеннями і дрібними радощами. Але заради високої мети, заради оволодіння істинним знанням герой Гете готовий долати будь-які перешкоди, спокуси і сумніви.
Однак Фаустом рухає не тільки прагнення до вивчення вже існуючих наук. Він нічого не згоден приймати на віру. У цьому виявляється творчий склад розуму і критичне ставлення до непорушних фактів і істин. Прагнучи донести отримані ним знання до людей, Фауст хоче перевести на рідну мову Євангеліє – одну з найпопулярніших і важливих книг. Але їм опановують сумніви, він бачить у великій книзі протиріччя своїм переконанням, отриманим в результаті життєвого досвіду і вивчення навколишнього світу, його закономірностей, розвитку, історії.
“На початку було Слово, і слово було Бог”, – йдеться в Біблії. Але герой Гете заперечує: “Я слово не можу так високо цінувати”. “Діяння – початок буття”, – стверджує Фауст і вносить свої зміни в століттями існуючий документ. У цьому – весь сенс образу Фауста, якому, за словами М. Г. Чернишевського, “…потрібна істина більш глибока, життя більш повне”. А повнота життя досягається тільки рухом вперед, діяльністю. Фауст дає клятву ніколи не піддаватися спокусі спокою і достатку:
“Коли на ложі сну, в достатку і спокої,
Я впаду, тоді – настав мій термін!
Коли ти лестити мені брехливо станеш
І буду я собою задоволений сам,
Захватом чуттєвим коли мене обдуриш,
Тоді – кінець!”
Звеличуючи у своєму творі тягу людини до творчості, автор прагне показати це явище з усіх боків, розкрити його протиріччя. Справжньому польоту думки він протиставляє безглузду творчість, створення речей, що не відповідають нагальним, справжнім потребам людства, що не несуть в собі ніякого смислового навантаження. Процес сучасного освоєння світу, нові відкриття та досягнення поет малює, широко використовуючи культуру і образи минулого. Так, образ Матері є у нього сполучною ланкою між різними історичними епохами, різними етапами в долі героя. Образ Гомункулуса символізує неповноцінність теоретичної думки, відірваної від об’єктивного ходу історії. Образ Евфоріона відображає нежиттєздатність творчості, коли вона покладається лише на саму себе.
Таким чином, Гете переосмислив і збагатив зміст стародавньої легенди, наповнивши її цілком новим значенням, новим ідейним звучанням. Замість легендарної постаті вченого і чорнокнижника доктора Фауста, якому приписувалися численні неймовірні чудеса, творені за допомогою диявола, письменник створив образ сучасного йому мислителя, що володіє критичним розумом, прагненням до збагачення свого розуму і духовного світу, до осягнення істини, до всебічного пізнання навколишнього світу. При цьому він також бере в свої союзники темні сили, які, однак, наділяються автором абсолютно новим сенсом і новим звучанням. Вони стають провідниками героя на шляху пізнання. Вони, за допомогою цинічних зауважень і скептичних тверджень, спонукають Фауста до більш широкого і глибокого вивчення дійсності. Граючи на почуттях і пристрастях героя, вони відкривають йому шлях до самовдосконалення.
Образ Фауста, створений Гете, увійшов у світову культуру як один з “вічних образів”. У цьому образі відбилося прагнення самого автора до духовного відродження, до досконалості розуму і душі. Цей мотив простежується в його життєстверджуючому спогаді про юність, про ранні творчі пошуки, про першу любов і дружбу. Своїм твором поет сподівався пробудити в людях прагнення до досконалості, сподівався допомогти формуванню у майбутніх поколінь мужності, гідності, сили духу і спраги діяльності, сподівався переконати в необхідності в цінності істинного знання, у значенні творчої праці і творчості для повноцінного, всебічного розвитку особистості, переконати в тому, що бути людиною просто і складно водночас. Не випадково Шеллінг, кажучи про драму Гете “Фауст”, стверджував: “Блискучий розум, що з’єднує глибокодумність філософа з силою неабиякого поета, дав нам у цій поемі свіже джерело знання, достатнє саме по собі, щоб омолодити науку нашого часу, вдихнути в неї свіжість нового життя…”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)