БРЕТОН, Андре
(1896 – 1966)
БРЕТОН, Андре (Breton, Andre – 18.02.1896, Теншбpe, деп. Орн, – 28.09.1966, Париж) – французький письменник.
Бретон народився у сім’ї нормандського торговця. Навчався в Інституті психології та хірургії в Парижі. Студентом зацікавився природою психічних захворювань, а праці З. Фройда (з ним він познайомився 1921 р.) відкрили йому ідею підсвідомого, що згодом лягла в основу сюрреалізму. Крім Фройда, юний Бретон захоплювався поезією В. Блейка, Лотреамона, А. Рембо. З початком Першої світової війни Бретона мобілізували в армію. У роки війни
Бретон пов’язував з новою течією надії на створення нової художньої реальності, яка була б реальнішою (“надреальною”), ніж існуюча. У своєму “Маніфесті сюрреалізму “”раз і назавжди” він дав означення сюрреалізму: “Суто психічний автоматизм, завдяки якому ми хочемо висловити на письмі, усно чи якимось іншим способом, фактичне функціонування думки без будь-якого керованого розумом контролю, поза якоюсь естетичною чи моральною упередженістю”. Стосовно живопису Бретона виокремив у сюрреалізмі три базові принципи: 1) автоматизм; 2) використання т. зв. “обманок” (trompel’oeil); 3) образи марев. Сюрреалізм прагне до автоматичної фіксації підсвідомого. Митець-сюрреаліст має спиратися на досвід снів, галюцинацій, марень, містичних видінь тощо. Саме у сфері несвідомого, на думку сюрреалістів, криються справжні істини буття. “Сюрреалізм, – проголошував Бретон, – базується на вірі у всемогутність сну, у ворожу будь-якій цілісності гру мислення”. Водночас сюрреалізм оголошував війну розумові, матеріалізмові, логіці, моралі, оскільки все це, на їхню думку, гальмує та закріпачує творчі можливості.
У “Маніфесті сюрреалізму “Бретон перелічив попередників течії, “починаючи з Данте й Шекспіра”. Д. Свіфта він назвав “сюрреалістом в яду-чості”, Е. По – “сюрреалістом у розважальності”, Ш. Бодлера – “сюрреалістом у моралі”, А. Рембо – “сюрреалістом у життєвій практиці”. Генеалогія сюрреалізму Бретона охоплює також маркіза де Сада, Ж. де Нерваля, Лотреамона, С. Малларме, Ж. М. Жаррі, Г. Аполлінера. Всі вони, хоч і не були, за Бретоном, “у всьому сюрреалістами”, але певною мірою підготували виникнення нової авангардистської течії. Тут доречно зауважити, що безпосередньо грунт для появи сюрреалізму підготував дадаїзм. Вичерпавши себе, дадаїзм на початку 20-х pp. XX ст. подовжився у сюрреалізмі, і саме дадаїсти склали ядро сюрреалістської школи (Бретон, Л. Арагон, Т. Тцара, Ф. Супо), тому навіть не завжди можна провести чіткі межі між двома течіями. Проте різниця між мистецтвом дала й сюрреалізмом суттєва: якщо дадаїзм у своїй основі був антимистецтвом, антитворчістю, культував бунт, деструкцію та нісенітницю, то сюрреалізм, навпаки, претендує на глибоке проникнення в сутність життя. Епатаж дадаїстів поступається масштабним задумам сюрреалістів, які, за свідченням Л. Бунюеля, “мало піклувалися про те, щоб увійти в історію літератури або живопису. Вони насамперед прагнули… переробити світ і змінити життя”.
Бретон був авторитарним лідером і не терпів заперечень, тому багатьох його учнів відштовхнула його “тиранія”. У 30-х pp. основне ядро сюрреалістичної течії розпалося: Ф. Супо, Т. Тцара, А. Арто, Ж. Вітрак, Р. Деснос, П. Елюар залишили лави сюрреалістів. До того ж, у цей час сюрреалізм втягнули у політику. Бретон вступив у комуністичну партію, проте вже 1935 р. він порвав з нею, хоча й залишився прибічником марксистських ідеалів. У1938 р. Бретон разом з Л. Троцьким організував у Мексиці Федерацію незалежного революційного мистецтва.
У 20-30-х pp. Бретон виступав також як поет і прозаїк. Самобутність Бретона-поета проявилась у збірках “Вільний союз” (“UunionlibK”, 1931) та “Сивоволосий револьвер” (“Le revolver a cheveux blancs”, 1932). У романі “Надя” (“Nadja”, 1928) епізоди повсякденного життя (автор називає її “книгою про себе”) зливаються з їхнім сюрреалістичним сприйняттям (“дивовижі у повсякденному”). Зв’язок між дійсністю та сном досліджується у прозових творах Бретона – “З’єднані судини” (“Les vases communicants”, 1932), дилогії “Скажене кохання”(“L’amour fou”, 1937) і “Аркан, 77” (“Аrсаnе, 17”, 1945).
З початком Другої світової війни у 1939- 1940 pp. Бретон служив військовим лікарем. У 1941 р. він, як і ряд інших сюрреалістів (Далі, Тангі), емігрував у США, а наступного року влаштував у Єльському університеті виставку сюрреалістичного мистецтва і видав ще один сюрреалістичний маніфест. Навесні 1946 р. Бретон повернувся у Париж. У 1947 р. він організував ще одну сюрреалістичну виставку. Згодом Бретон видав свої нові книги: “Лампа в годиннику” (“La lampe dans l’horloge”, 1948), “Јerid””(“Entretiens,” 1952), “На всі чотири сторони” (“La cle des champs,” 1953), “Магічне мистецтво”(U’art magique, 1957) та ін.
Спроби Бретона відродити сюрреалістичний напрям у повоєнні роки у Франції не мали успіху. Проте принципи та прийоми сюрреалістичного мистецтва повсякчас використовуються в різних сферах мистецтва. Сюрреалізм вплинув на діяльність нових літературних течій (“театр абсурду”, “новий роман”, література “розбитого покоління” тощо). Сюрреалізм, який від самого свого народження прагнув бути чимось більшим, ніж новим стилем, став певним світоглядом, певним типом мистецького світобачення.
Є. Васильев
(2 votes, average: 2.50 out of 5)