Біографічі відомості. Володимир Сосюра (1898 – 1965)

М. Стельмах назвав Володимира Миколайовича Сосюру “глибинно-бентежним березнем”, “замріяно прозорим вереснем” української новітньої поезії. Біографічні відомості

В січня 1898 р, – на станції Дебальцеве на Донеччині народився В. М. Сосюра.

Сім’я переїздить до с. Третя Рота (розповідь про рідний край в автобіографічному романі “Третя Рота).

З 1917 р. друкує свої поезії в газеті “Голос рабочего”, журналі “Вільна думка”. У творах звучать соціальні мотиви. Етап переходу до українського віршування (поезія “Чи

вже не пора”, де залунав мотив національної злагоди.

З 1918 р. В. Сосюра – у рядах повстанців, які піднялися за відновлення УНР, потім – у Червоній армії.

1919 р. поранений.

1921 р. – збірка “Поезії”.

1922 р. поема “Червона зима”, у якій осмислюється Історія людини на тлі глобальних соціальних зрушень. Пафос боротьби, самозречення в ім’я загального щастя – домінанта твору.

Поезія В. Сосюри 20-х років продовжує українську традицію романсово-сентиментальної лірики із її заглибленням у внутрішній світ особистості. Збірки: “1871 рік” (1923), “Залізниця” (1924), “Сьогодні”

(1925), “Юнь” (1927), “Коли зацвітуть акації” (1928), “Серце” (1931) та ін.; ліро-епічні поеми “Оксана” (1922), “Робітфаківка” (1923). “Воно, “Шахтар” (1924).

Вплив сталінщини негативно позначився на творчості поета: у творах має місце штучна декларативність, фальшивий пафос, переспівування колишніх мотивів (збірка “Червоні троянди” (1932), “Люблю” (1939)).

1936 р. В. Сосюру приймають до Спілки радянських письменників.

1937 р. збірка “Нові поезії”.

1940 р. – роман у віршах “Червоногвардієць” (увібрано автобіографічну основу поетової творчості).

1941 р. – евакуація до Башкирії.

1942 р. – працює в Українському радіокомітеті в Москві.

1943 р. – входить до складу фронтової газети “За честь Батьківщини”. 8 січня 1965 р. – помер В. М. Сосюра.

Огляд творчості

Перу Сосюри належать Близько 60-ти поетичних збірок, десятки поем, автобіографічна проза.

Творчість воєнних років:

Збірки “Під гул кривавий” (1942), “В годину гніву (1942), поема “Мій син” (1944), поезія “Любіть Україну” (1944).

Післявоєнна творчість:

“Щоб сади шуміли” (1947), поеми “Вітчизна” (1949), ” Україна ” (1951), книги віршів “Солов’їні далі” (1957), “Ластівки на сонці” (1960), поема “Розстріляне безсмертя” (1960), збірки “Близька далина” (1960), “Поезія не спить” (1961), “Осінні мелодії” (1964) та “Весни дихання” (1964).

Провідні Теми творчості В. Сосюри:

– тема України;

– драматична історія українського народу;

– трагічна сучасність;

– праця людей на рідній землі;

– духовність українського народу;

– Кохання ;

– любов до рідної мови, боротьба за її збереження;

– соціально-філософська тематика;

Любов до природи тощо.

Характеристика творчості В. Сосюри

Рання лірика сповнена романтичною чутливістю.

Після подій 1917 р. у поезіях зазвучали соціальні мотиви, мотиви національної злагоди (поезія “Чи вже не пора”, “І пішов я тоді до Петлюри…”). В. Сосюра характеризував: “О моя поезія повстання, золота поезія труда!”

У 20-ті роки цікавився славетним минулим України, захоплювався подвигами запорозьких козаків.

Як свідок політичних процесів, Сосюра вимушений пристосовуватися; відбувається “переоцінка цінностей”, поет активно підтримує комуністичні ідеали.

Поет працював у стані “двоїстості”: з одного боку – щирі патріотичні почуття, гіркий біль за колоніальне становище українського народу, з другого – вимушена віра у фальшиві ідеали (поезія “Два Володьки” із збірки “Серце”).

Поезія 20-х років продовжує українську традицію романсово-сентиментальдої лірики із її заглибленням у внутрішній світ особистості.

Одне з головних місць у творчості цього періоду займала інтимна лірика:

“Так ніхто не кохав…” – втілення мрії про духовно окрилену особистість, утвердження права людини на свої глибокі почуття;

“Катрусі на спомин” почуття кохання асоціюється з музикою Гріга, Шопена.

У творах 30-х років Сосюра замислювався над причинами трагедії 1919 1920 рр., національними катастрофами. У цей період творчості переважає тема України, її драматичної історії і трагічної сучасності. (Пройнята патріотичним пафосом поема “Мазепа”, у якій автор дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи і спростовує великодержавницькі версії “зрадництва” гетьмана). і Наприкінці 30-х років Сосюра заглиблюється в океан народної пісні йдуми.

– Останні передвоєнні книжки (“Журавлі прилетіли”, “Крізь вітри і роки” (1940) сповнені мотивів любові до жінки, природи, Вітчизни, життя.

– Лірика воєнних років пройнята мотивами віри в перемогу, житейське щастя після війни, але й неретушованого показу біди.

Післявоєнна лірика сповнена трудовим і духовним ритмом відбудови (збірка “Щоб сади шуміли” 1947 р.).

– З появою книги “Солов’їні далі” (1957) починається останній світлий період творчості поета, у якому звучать теми: праця на рідній землі, зачарованість світом, мелодії “осінньо го” незгаслого кохання та ін.

“Так ніхто не кохав..”

Поезія написана в 1922 р. Належить до інтимної лірики.

Володимир Сосюра – один з найніжніших і найщиріших співців кохання, яке набуває в нього космічних розмірів.

Ліричний герой Сосюри вважає, що тільки він може так на повну силу віддатися гарячим почуттям, прагне переконати, що лише через “тисячі літ” “приходить подібне кохання”(використана гіпербола).

Закоханий юнак ладен зірвати для коханої “Оріон золотий”.

Поет втілює мрію про духовно розкрилену особистість, утвердження права людини на своє почуття.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей, Що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, Ніби пахне вона лободою…

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання? Я для неї зірву Оріон золотий, Я – поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі, І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить од солодкої муки…

“Любіть Україну”

Поезія написана у 1944 р. – році остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і ЇЇ культури.

Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.

У центрі образ “вишневої” України, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов’їною мовою). Україна усюди: “у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі”, в “солов’їній мові”, “у пісні у кожній, у думі”, “в дитячій усмішці, в дівочих очах”.

В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття “любов до Батьківщини”, підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.

Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, бо Майбутнє держави саме в її руках.

Анафора “Любіть Україну” робить твір щирим, композиційно завершеним. Головна ідея поезії любіть, оберігайте, возвеличуйте рідну Батьківщину.

Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу Її, Вічно живу і нову, І мову її солов’їну.

За цей твір Сосюрі пізніше довелося витримати вал брутальних наскоків з боку кремлівської верхівки.

Анафора (від грец. “винесення нагору, повторення”) єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Градація – стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.