Безквитковий горобець. Твір з обрамленням із власних спостережень
Ця поїздка метро мені особливо запам’яталася. Була зима, але, як і останні кілька зим, вона не була надто суворою. На східцях біля входу в метро стрибали горобці. Вони нікого не боялися. Щоправда, вони завдавали багато клопоту бабусям, що торгують насінням та горішками. Варто було хазяйкам насіння відвернутися – горобці тут як тут. Сядуть на миску з насіння. м і клюють. Хазяйка грізно крикне “киш!”, змахне руками, заплеще в долоні – горобці з веселим цвіріньканням відлетять на невелику відстань і спостерігають за жінкою, очікуючи нагоди,
– Безквитковий горобець, – почули ми серед поодиноких пасажирів. Цією фразою, мабуть, хтось зажадав привернути увагу працівників метро до птаха.
Ми так і не дізналися, як горобець залишив приміщення. Але, на мою думку, псе обійшлося для горобця добре.