Бесіда з позакласного читання за твором Гі де Мопассана “Пампушка”
УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС
I семестр
1. ВСТУП. ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ
ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ
УРОК № 14
Тема. (ПЧ) Бесіда з позакласного читання за твором Гі де Мопассана “Пампушка”
Мета: викликати в учнів інтерес до художньої літератури, бажання розширювати свій кругозір; виробляти літературні, естетичні смаки; розвивати навички самостійної роботи з книгою, уміння аналізувати твір, оцінювати його з точки зору художності; виховувати любов до книги.
Оснащення: читацькі щоденники, портрет письменника,
Тип уроку: бесіда з позакласного читання.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. За підрахунками вчених, людина за життя може прочитати в середньому небагато книжок – приблизно три тисячі (можливо, й більше, якщо це є її спеціальністю). Літературних творів існує у тисячі разів більше. Отже, потрібно обирати для читання найцікавіші, найкорисніші книги. Є навіть так звані “золоті списки” кращих творів світової літератури, і французький письменник ІІ половини ХІХ століття Гі де Мопассан, безперечно,
“Я ввійшов у літературу, як метеор”,- жартівливо говорив Мопассан. Дійсно, він став знаменитістю на другий день після опублікування “Пампушки”. Але диво залишається дивом лише доти, доки є невідомим його механізм: миттєвій славі Мопассана передувало довге й наполегливе навчання літературного мистецтва. Про це – на нашому уроці.
III. Оголошення теми й мети уроку
IV. Бесіда з позакласного читання
1. Повідомлення учня про письменника
ГІ ДЕ МОПАССАН
(5 серпня 1850 року – 6 липня 1893 року)
Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан народився в Нормандії 5 серпня 1850 року.
Він походив зі збіднілого дворянського роду, що переселився з Лотарингії до Нормандії у XVIII ст. Дід письменника, Жуль де Мопассан, який помер у 1875 році, володів маєтком у Невіль-Шан-д’Уазель, але, не вміючи господарювати, продав свій маєток і згодом зовсім розорився. Батько письменника, Гюстав де Мопассан (1821-1899), одружений із 1846 року на своїй подрузі дитинства – Лорі Ле Пуатвен (1821-1903), яка походила зі стародавньої культурної нормандської буржуазної родини, змушений був вступити на службу й став біржовим маклером у Парижі. Він любив мистецтво, писав акварелі, товаришував із художниками. Мав репутацію вишуканого дворянина, чепуруна й марнотрата. Його легковажна вдача мало відповідала характеру дружини, зосередженої та вдумливої. Після народження другого сина, Ерве (1856-1889), батьки Мопассана розірвали шлюб, і мати оселилася з обома синами в приморському місті Етрета на віллі Вергі, що їй належала.
Дитячі роки Мопассана минули в Нормандії. Користуючись повною волею, він бігав полями й лісами, лазив прибережними стрімчаками, ходив із рибалками в море, навчився ловити рибу й керувати вітрилами, знав усі місцеві визначні пам’ятки й звичаї, опанував нормандський діалект. Уже тоді він добре ознайомився із дрібнопомісним побутом і життям фермерів, селян, рибалок, матросів.
Коли хлопчикові виповнилося тринадцять років, мати віддала його до духовної семінарії містечка Івето. Юному Гі була не до вподоби сувора дисципліна, що панувала в семінарії. Він неодноразово тікав додому, усіляко бунтував і пустував. Зрештою, його виключили, приводом до чого було його жартівливе послання у віршах “Давно від миру очужілий”, у якому юний поет повідомляв своїй кузині, яка виходила заміж, що він зовсім не має наміру відректися від усіх радостей життя в семінарській “зажиттєвій могилі”.
У 1866 році Лора де Мопассан віддала сина до руанського ліцею, також закритого закладу, але тут юнак все ж таки був вільнішим і ніхто не переслідував його за писання віршів. А серед викладачів – поет-парнасець Луї Буйле, його перший наставник у літературі.
У червні 1869 року Мопассан закінчив руанський ліцей зі званням бакалавра й вступив на юридичний факультет у нормандському місті Канні. Улітку 1870 року спалахнула франко-прусська війна, і Мопассана було призвано на військову службу. Він брав участь у походах, перебував у Парижі під час облоги, спочатку у форті Венсен, а потім у Головному інтендантстві. Де був Мопассан під час Паризької комуни, досі не встановлено.
Після війни внаслідок економічної кризи майнове становище батьків Мопассана різко погіршилося. Юнак уже не мав можливості здобути вищу освіту і змушений був вступити на службу. З 1872 року до листопада 1878 року він служить у Морському міністерстві, ведучи важке, напівзлиденне життя.
Платні не вистачало на сплату найнеобхідніших витрат. Мопассан зводив кінці з кінцями тільки завдяки незначній допомозі батька.
Службу в Морському міністерстві Мопассан зненавидів і без натяків називав її своєю “в’язницею”. У міністерстві було відомо, що парубок мріє стати письменником; літературні інтереси, що віддаляли його від товаришів по службі, викликали до нього підозріле й неприязне ставлення з боку начальства. Службові атестації Мопассана, спочатку цілком сприятливі, стали зовсім іншими. “Боюся, як би його таланти не віддалили від адміністративних робіт”,- єхидствував шеф в одній з останніх атестацій.
“Недільні прогулянки паризького буржуа”, “У лоні родини”, “Спадщина” й низка інших новел сповнені безрадісних вражень Мопассана про службу в Морському міністерстві. Письменник відтворив тут маленький світ вульгарних чинуш, дрібних інтриганів, підлабузників і пролаз, що роблять собі кар’єру, глузують із бідного переписувача і водночас принижуються перед начальством, як, наприклад, перед карикатурним громовержцем на зразок добродія Торшбефа.
Після тривалих клопотань, участь у яких брав і Флобер, Мопассану вдалося перевестися в грудні 1878 року до Міністерства народної освіти, де він пробув до кінця 1880 року, діставши після успіху “Пампушки” піврічну відпустку через хворобу. У 1870-х роках весь свій позаслужбовий час Мопассан присвячував двом пристрастям – гребному спорту й літературі. Улітку він жив у передмісті Парижа й прокидався досвіта, щоб покататися Сеною; о десятій ранку – він на службі, увечері – знову на річці.
Поезія річки, нічні тумани Сени, її тінисті зелені береги, перегони, риболовля, любовні пригоди й увесь відчайдушний побут веслярів – усе це знайшло відображення в новелістиці Мопассана. Ще в 1870-х роках він мріяв створити цикл новел “Човнові розповіді”. Сюжети цього циклу, можливо, перероблені потім у його новелах “На річці”, “Подруга Поля”, “Поїздка за місто”, “Іветта”, “Са-Іра”, “Мушка” та ін.
Крім гребного спорту, Мопассан любив подорожувати; хоча служба не давала йому для цього багато можливостей, він все ж таки часом здійснював тривалі пішохідні екскурсії. У серпні 1877 року він їздив до Швейцарії, а 1879 року подорожував пішки Бретанією.
Увесь час, вільний від служби, спорту та любовних авантюр, Мопассан віддавав літературі. “Порося! Постійно жінки!” – гарчав на нього Флобер, з яким він бачився часто, інколи щонеділі. Флобер жадав від свого учня щоденної регулярної творчої праці, якій усе інше повинно бути принесене в жертву: “Від п’яти годин вечора й до десяти ранку весь ваш час повинен бути присвячений музі. Для художника існує тільки один принцип – жертвувати всім задля мистецтва”.
Поради Флобера далися взнаки: літературна робота Мопассана в 1870-х роках відзначалася інтенсивністю. “Упродовж семи років,- згадував він,- я писав вірші, писав повісті, писав новели, написав навіть огидну драму”. У ці роки накопичувався і його величезний запас новелістичних сюжетів.
Зближення з молодими послідовниками Золя, переважно прозаїками, збігається з переходом Мопассана наприкінці 1870-х років від поезії до прози.
Гучний успіх “Пампушки” супроводжувався запрошенням Мопассана до співробітництва з газетою “Голуа”, де незабаром з’явився цикл його новел-нарисів “Недільні прогулянки паризького буржуа”. У вересні й жовтні 1880 року Мопассан здійснює подорож Корсикою, враження від якої відбилися у низці його нарисів і новел, а також в одному із розділів роману “Життя”. У 1881 році він подорожує Алжиром, де в той час відбувалися повстання місцевого населення проти французького колоніального гніту; дорожні нариси Мопассана видано книгою “Під сонцем” (1884). Улітку 1882 року письменник удруге подорожував Бретанією.
У 1881-1883 роках Мопассан зближується з Тургенєвим, дає йому для перегляду свої нові твори, стає разом із ним членом комітету зі спорудження пам’ятника Флоберу.
Регулярна праця, заповідана Флобером, стала в 1880-х роках найпершою умовою творчості Мопассана. Працюючи щоранку від сьомої до дванадцятої, Мопассан устигав у середньому написати шість сторінок, а вечорами записував свої денні враження. Напруженою роботою письменник доводив себе до хронічної перевтоми. Тривалий час дозволяв собі єдиний щорічний відпочинок – участь у мисливському сезоні, що відкривався у вересні. Він знову потрапляв у Нормандію, до своєї численної рідні й знайомих. Враження від полювання відбилися в багатьох його новелах (“Любов”, “Іржа”, “Півень проспівав”, “Вальдшнеп” та ін.).
Біографи підрахували, що за 1885 рік Мопассан написав 1500 друкованих сторінок. Цього не досягли ані Бальзак, ані Діккенс, ані навіть Дюма-батько. Але тут маються на увазі лише сторінки художньої прози й не прийняті до уваги ті “хроніки”-нариси та фейлетони, які Мопассан щотижня друкував у газетах.
Літературний успіх Мопассана зростав від однієї книги до іншої. У 1882 році митець видав збірник новел “Мадемуазель Фіфі”; 1883 року – збірник “Розповіді вальдшнепа” і роман “Життя”, який високо оцінили І. С. Тургенєв і Л. М. Толстой. Ці твори поставили Мопассана у перший ряд сучасних французьких письменників. У 1884 році виходять збірники “Місячне світло”, “Сестри Рондолі”, “Міс Гаррієт” і книга “Під сонцем”, у наступному році – збірки “Іветта”, “Казки дня й ночі” й “Туан”, а одночасно з ними – роман “Милий друг”, що приніс Мопассану світову популярність.
Напружена творча робота першого п’ятиліття 1880-х років значно розхитала здоров’я Мопассана.
Щороку Мопассан проводить дедалі більше часу в роз’їздах. У січні-березні 1885 року він їздить Італією; улітку того ж року живе в Оверні й лікується на курорті Шатель-Гюйон; улітку 1886 року ненадовго відвідує Англію; у жовтні-грудні 1887 року подорожує Алжиром і лікується на місцевих мінеральних водах; у липні 1888 року тішиться водами курорту Екс-ле-Бен у Савойї; у вересні-жовтні 1889 року подорожує морем уздовж узбережжя Італії, заїжджаючи до Флоренції та Пізи; у квітні 1890 року – друга поїздка на кілька днів до Англії, у липні того ж року – новий курс лікування в Савойї; у червні-липні 1891 року – подорож півднем Франції. Не можна не згадати про польоти Мопассана 8 липня 1887 року на повітряній кулі “Орля”: куля опустилася в Бельгії поблизу гирла Шельди. Потреба відпочивати від паризького шуму і від усіх зв’язків, перебувати в повній самітності спонукала Мопассана купити взимку 1885-1886 року невелику яхту, яку він назвав “Милий друг”. На цій яхті він здійснив чимало подорожей Середземним морем поблизу французьких берегів, а в січні 1888 року придбав іншу, більш містку яхту, якій залишив ту саму назву.
У 1886 році виходить роман Мопассана “Монт-Оріоль” і два збірники новел: “Маленька Рок” і “Пан Паран”. У наступні роки творча продуктивність письменника слабшає й він випускає вже лише по одній збірці на рік: “Орля” (1887), “Обранець д-ки Гюссон” (1888), “З лівої руки” (1889) і “Марна краса” (1890).
Помер Мопассан 6 липня 1893 року, похований у Парижі на цвинтарі Монпарнас.
Гі де Мопассан
2. Спостереження над текстом, робота із сюжетом
Коментований переказ повісті Мопассана “Пампушка”.
Складання “сюжетного ланцюжка”
Очікувані відповіді
Містом проходять залишки розбитого французького війська мешканці в страху й паніці чекають по своїх домівках прусських окупантів переможці зайняли місто, розійшлися по помешканнях місцеві поступово звикали, навіть саджали офіцерів за свій сімейний стіл, хоча на людях не виказували з ними свого близького знайомства хоча місто й підкорилося, човнярі та рибалки раз по раз знаходили в річці вбитих німців місцеві комерсанти відновили свою роботу, і їм знадобилося потрапити до Гавру, що був зайнятий французькою армією за допомогою знайомих німецьких офіцерів вони домоглися від коменданта дозволу на виїзд для мандрівки винайняли великий диліжанс виїжджали рано-вранці, падав сніг в екіпажі знаходилося: подружжя Луазо, які займалися гуртовою торгівлею вином, фабрикант Карре-Ламадон із молодою дружиною, граф Юбер, який представляв орлеанську партію департаменту, та його дружина, дві монашки, демократ Корнюде та “особа легкої поведінки” на прізвисько Пампушка порядні жінки почали шепотітися та обурюватися присутністю в їх компанії такої особи їхали дуже довго, застрягаючи в снігу ніде не можна було купити їжі Пампушка дістала кошик і почала їсти курча усі жадібно дивилися, але вважали не гідними себе брати від такої жінки їжу першим здався Луазо Пампушка запропонувала монашкам пригоститися потім не витримали й інші, швидко спустошили кошик Пампушки почали говорити з нею жінка розповіла про свою ненависть до окупантів, про те, як почала душити одного з німців, і тепер їй доводиться переховуватися доїхали до селища Тої, яке було зайняте окупантами зупинилися у трактирі офіцер перевірив їх документи для видачі дозволу на виїзд під час вечері комендант викликав до себе Елізабет Руссе – Пампушку та повернулася після розмови обуреною й знервованою, не говорячи про причину трактирник і його дружина сварять окупантів, засуджують війну, адже їх сини в армії Корнюде домагається Пампушки, але та відмовляє, вважаючи за сором віддаватися пристрасті, коли поряд ворог уранці виявилося, що в диліжанс ніхто не збирається запрягати коней – комендант заборонив виїзд кілька днів мандрівників не випускають, увесь час питаючи в Елізабет, чи не змінила вона свого рішення Пампушка довго не говорила причини, потім зізналася, що офіцер її домагається, а вона не може з патріотичних міркувань (хоча це, фактично, її професія) попутники домовляються умовити Пампушку, делікатно наводячи їй різні приклади з історії, коли жінкам доводилася жертвувати собою заради інших або заради перемоги Пампушка ледве погоджується, говорячи, що це тільки заради них уранці екіпаж був закладений і мандрівники могли їхати але тепер усі дивилися на Пампушку з презирством відверталися, не розмовляли у дорозі почали їсти, а Пампушка не встигла нічого з собою взяти ніхто її не пригостив вона сиділа й плакала, а Корнюде всю дорогу насвистував “Марсельєзу”.
3. Обмін враженнями від прочитаного
4. Повідомлення учня про франко-прусську війну 1870-1871 років
5. Слово вчителя
Повість “Пампушка” вийшла друком у 1880 році й одразу зробила її автора загальновідомим. У творі Мопассан розповів правду про франко-прусську війну 1870-1871 рр. і про ставлення до неї французького суспільства. Він показав, що в годину великого національного випробування французи не виявили згуртованості та єдності, що багатії, переймаючись корисливими інтересами, лише приховували свою байдужість до негараздів батьківщини (пригадайте: “Граф Юбер розповідав про шкоду, завдану йому пруссаками, про збитки, пов’язані з крадіжкою худоби та загибеллю врожаю, але в його словах чулася впевненість вельможі й мільйонера, якому такий збиток міг завдати клопоту щонайбільше на рік”). Тільки прості люди Франції кипіли патріотичною ненавистю до загарбників, боролися з ними й виступали проти війни взагалі (згадайте слова старої трактирниці: “Так ні ж, пані, від військових жодної користі! І навіщо це бідний народ годує їх, коли вони тільки того і вчаться, як людей убивати? Я стара, неграмотна, що й казати, а коли подивлюся, як вони, не шкодуючи сил, топчуться з ранку до ночі, то кожного разу думаю: “Ось є ж люди, які роблять різні там відкриття, щоб користь іншим принести, а навіщо потрібні такі, що із шкури пнуться, аби нашкодити?” Ну хіба не мерзота вбивати людей – хай вони пруссаки, чи англійці, чи поляки, чи французи? Якщо помстишся кому-небудь, хто тебе образив,- за це карають, і, значить, це погано, а коли синів наших вбивають із рушниць, як дичину, виходить, це добре,- якщо тому, хто знищить більше, дають ордени!”).
У “Пампушці” Мопассан не без виклику протиставив образ героїні повісті – утриманки, яку знехтувало “суспільство”, її “шанованим” дорожним супутникам, представникам дворянства, буржуазії та церкви, які уособлюють, за іронічним висловленням письменника, “забезпечений, упевнений у собі й могутній прошарок суспільства, прошарок людей порядних, впливових, вірних релігії, з твердими моральними засадами”. Невмолимо, крок за кроком розвінчує Мопассан підлу поведінку цих “порядних людей”. Якщо спочатку вони хоч на мить розділяють патріотичне обурення Пампушки, яка відмовляє нахабним домаганням прусського офіцера, то потім лицемірно й наполегливо намагаються зломити її опір. І ці ж люди, після того, як Пампушка погодилася на їх умовляння, знову перетворюють її, свою рятівницю, на об’єкт осуду й презирства.
Флобер назвав “Пампушку” шедевром і стверджував, що твір цей “залишиться, його ніколи вже не забудуть”.
Працюючи над повістю, Мопассан зближується з Е. Золя та прихильниками літературного напряму – натуралізму. Тому в повісті є чимало рис натуралізму. Але в подальшій роботі письменник відходить від нього, уважаючи, що справжній художник повинен дати читачам не “банальну фотографію життя”, а істинно художнє його відтворення, “більш повне, більш захопливе, більш переконливе, ніж сама дійсність”.
6. Евристична бесіда
¦ Чи погоджуєтеся ви з думками літературознавців щодо значення твору Мопассана, манери й стилю зображення?
¦ Чи додав цей твір до вашого уявлення про французьку літературу ІІ половини ХІХ ст.?
¦ Наскільки ймовірним і типовим здався вам такий випадок?
Учитель. До речі, у героїв повісті є реальні прототипи. Цю історію Мопассану розповів його родич Корд’ом, який справді їхав у тому диліжансі. Письменник дещо змінив перебіг подій. Анрієнна Легей, руанська куртизанка, прототип Пампушки, насправді залишилася вірною своїй непримиренній патріотичній ворожості до прусського офіцера і, за відгуками сучасників, була дуже ображена на Мопассана за те, що він змусив Пампушку вчинити інакше.
V. Домашнє завдання
Написати відгук про новелу Гі де Мопассана “Пампушка”.
VI. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа “Мікрофон”
Продовжте речення:
– Я вражений (-на)…
– Повість “Пампушка” читається і в наш час із цікавістю тому, що…
– Я відкрив (-ла) для себе…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)