Бельгійська література – “Легенда про Уленшпигеле”
Бельгія – країна молода, вона утворилася в 1830 р., відділилася від Голландії. Перший значний бельгійський письменник Шарль де Багаття. Йому належить найвідоміший роман ” Легенда про Уленшпигеле” (1867). Це оброблені й зведені воєдино народні сказання про веселому й справедливому Тиле Уленшпигеле, захиснику народу. Жив він в 16 столітті, коли Фландрія (стародавня назва Бельгії) перебувала під владою жорстоких іспанців
Батька Тиля – Клааса іспанська інквізиція спалила на багатті (щось не так сказав). Тиль присвятив своє життя боротьбі
Монолог Тиля Уленшпигеля.
Я людина – от мій дворянський титул
Я, може бути, легенда, може, минуле
Мене колись називали Тилем,
И дотепер – я той же самий Тиль.
У церкви я завжди ходив в опальних
И довірятися богу не звик
Серед віруючих – тобто ненормальних
Я був нормальний, тобто єретик
Я не хотів комусь співати на догоду
И одержувати подачки від скарбниці
Я був нормальний – я любив волю
И ненавидів плахи й багаття
И я шепотів своєї улюбленої – Нелі
Під лементи жайворонка на зорі:
“Як може бог спокійним бути на небі
Поки вбивці ходять по землі?”
И я шукав убивць… Я став за бога
Я с дитинства був смиренней голубиц,
Але в мене тепер була турбота –
Стратити своїми піснями вбивць
Мої справи частенько були погані,
А ви тріумфували, негідники,
Але із блазнівського ковпака епохи
Злітали до чорта, немов бубенци.
Я був спалений, повішений і розстріляний
На дибу піднімуть, зварений в окропі,
Але залишався тим же менестрелем,
Крокуючої по світлу налегке.
Гуділи печі смерті, не стихаючи
Мій попіл ворушила коцюба
Але, димом сходячи із труб Дахау
Живим я опускався на луги
Сміючись над смертю – старою повією,
Я на траві танцював, як дощ грибний,
З волинкою, кизиловою дудкою,
З гармошкою трехрядной і губний
Гойдаючись важко, чорні від гару
По мені дзвонили всі дзвони,
Не знаючи, що, убитий у Жіночому Яре
Я вибрався крізь мертві тіла
Мені яке з ким хотілося расквитаться.
Не міг лежати я в попелі й золі
Грішно в землі вбитим залишатися,
Поки вбивці ходять по землі!
И я шукаю, шукаю не відпочиваючи,
Шукаю я й при світлі, і в імлі…
Сурмите, труби грізні Дахау,
Поки вбивці ходять по землі!
И ви з попелу мертвого повстаньте,
Укриті ганчір’ям, що расползли,
Задушені жінки й старці,
Ідемо шукати душителів, ідемо!
Повстаньте ж, замучені діти,
Серед людей шукайте нелюдей
И мантії суддівські надягніть
Від імені всіх майбутніх дітей!
Від імені Землі й всіх галактик,
Від імені всіх удів і матерів
Я обвинувачую! Хто я? Яголландец.
Я росіянин. Я француз. Поляк. Єврей
Я людина – от мій дворянський титул
Я, може бути, легенда, може, минуле
Мене колись називали Тилем,
И дотепер – я той же самий Тиль.
И посередині двадцятого столетья
Я чую – хтось стогне й кричить
Чим більше я живу на цьому світлі,
Тим більше попелу в серце мені стукає!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)