Балада “Івікові журавлі”
Василь Андрійович Жуковський – чудовий російський поет, одним з перших вітчизняних ліриків став розвивати у своїй Творчості жанр балади. Мабуть, за життя Жуковський-балладнік користувався більшою популярністю, ніж лірик. Його балади – це своєрідний “театр пристрастей”, в якому всі емоції і пристрасті доведені до межі, вчинки героїв непередбачувані, а їхні почуття мінливі. “Івікові журавлі” – переклад балади Шіллера. В основу її покладено Легенда, згідно з якою мандрівний давньогрецький співак Івік, що жив у VI столітті до
Жуковський усунув важливу для Шіллера психологічну мотивування, але зате посилив ідею потужного впливу мистецтва на людину. У Шіллера вбивця викриває себе при вигляді журавлів, тоді як у Жуковського – почувши наближення птахів. Початок балади
На Посейдоном бенкет веселий.
Куди стікалися чади Гели
Зріти біг коней і бій співаків,
Йшов Івік, скромний друг богів.
Балади Жуковського познайомили Росію з європейськими народними переказами. Поет розширював ідейний і художній кругозір російського суспільства, “засвоюючи вітчизняній літературі ще не обжитий нею художній світ”.
Багато переклади та перекладання Жуковського стали класичними, хоча поет не прагнув до точної передачі сенсу оригіналу.
Про супутники, ваш рій крилатий,
Досель мій вірний провідник,
Будь добрим знаменням мені.
Сказавши: прости! рідній країні,
Чужого брега відвідувач.
Шукаю притулку, як і ви;
Так відверне Зевес-охоронець
Біду від страннічьей голови.
Жуковський насамперед вловлював тон і дух зразка, переживаючи драматичні ситуації, переймаючись почуттями героїв. Він вирішувалося відступати від оригіналу або доповнювати його; так це трапилося і з баладою “Івікові журавлі”. Поет відчував себе повноправним творцем, він як би складав баладу на задану тему, і впевнена рука майстра залишала на них печатку самобутнього дарування, у чому поет віддавав собі повний звіт. В одному з листів Гоголю він писав: “Я часто помічав, що у мене найбільш світлих думок тоді, як їх треба імпровізувати у вираз або доповнення чужих думок”. Так, дійсно, це скоріше не переклади, а імпровізації на тему, талановиті, самобутні, цікаві.
І все, і все ще в мовчання…
Раптом на сходах вигук:
“Парфеній, чуєш? .. Крик вдалині –
Те Івікові журавлі!
І небо раптом вкрилося темрявою;
І повітря весь від крив шумить;
І бачать, чорної смугою
Станиця журавлів летить.
Рано чи пізно, на переконання Жуковського, гуманність пред’явить свій суворий рахунок, таємне стає явним, і всім віддасться за заслугами. Такий загальний благий і мудрий закон, який править світом. Всевидяче доля завжди захищає невинних. Давньогрецький співак Івік переконаний, що життя розумна, що закони Зевса святі й порушив їх буде покараний. І хоча вбивство Івік відбулося без свідків, покарання все ж спіткало злочинців.
І блідий, тремтячий, збентежений,
Раптової промовою викритий,
Вціліла від натовпу лиходій:
Перед стільці суддів
Він залучений з своїм клевретів;
Збентежений вигляд, схилений погляд
І марні усіма плач їх відповіддю;
І смерть була їм вирок.
Наперекір жорстокому століття Жуковський в баладах будує свою особливу Всесвіт, де все відбувається по справедливості, як у казці. І якщо зло неминуче, як в сюжеті балади “Івікові журавлі”, то, принаймні, воно буде покарано. У його поетичному світі панує принцип високої людяності.
Блажен, хто незнайомий з виною.
Хто чистий дитина душею!
Ми не осмілюсь йому вслід;
Йому далека дорога бід…
Але вам, вбивці, горе, горе!
Як тінь, за вами всюди ми,
З грозою помсти в серці.
Жахливі створіння пітьми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)