БАЙРОНІЗМ
Наш век, два поколенья наши
Им бредили.
И стар и млад.
Пил из его волшебной чаши
Струею сладкий мед и яд.
Ці рядки написав через сорок років після смерті Байрона російський поет Петро Вяземський, соратник і найближчий друг Пушкіна, сучасник Байрона, що набагато пережив і одного, й другого.
Сказано дуже точно, хоча сказано це насамперед про Росію й російську поезію. Але й “мед”, і “отруту” байронівської поезії пили з його магічної “чаші” не тільки поети-росіяни, як, втім, не тільки поети й письменники: “мед”
Зараз важко уявити собі всю силу привабливості особистості Байрона для дуже широкого кола інтелігентних людей всієї Європи в епоху романтизму. Приваблювали його вічний бунт, бурхлива діалектика нічим не стримуваних пристрастей, дивувала та легкість, з якою Байрон сварився із цілою країною – своєю батьківщиною, багатою й освіченою Англією, переїжджав з однієї країни в іншу, стаючи, по суті, громадянином світу. Вражали уяву його світова скорбота, участь у боротьбі італійських карбонаріїв і грецьких повстанців, його любовні романи з першими красунями Європи. Особистість Байрона легко асоціювалася з героями його поетичних шедеврів. Здавалося, що для легендарного героя не існує ніяких зовнішніх і внутрішніх перешкод чи сумнівів. Досить згадати “Євгенія Онєгіна” або “Героя нашого часу”, щоб переконатися, наскільки глибоко ввійшов байронізм у життя, думки й почуття освічених, у цьому випадку росіян, людей того часу. “За Байроном” жили, думали, відчували, одягалися, стрілялися на дуелі, умирали.
Але це тільки один бік всеєвропейського байронізму, за термінологією В. Жирмунського – “позаестетичний”. “За Байроном” також писали вірші й поеми, його Твори перекладали іншими мовами численні письменники, якщо не всі поети Європи, про них писали, їх інтерпретували численні критики. Не говорячи про багатьох другорядних поетів-байроністів, потужний вплив англійського поета так чи інакше відчули у своїй Творчості визначні поети Європи – А. Міцкевич у Польщі, Г. Гейне в Німеччині, А. Мюссе у Франції, О. Пушкін і М, Лєрмонтов у Росії, М. Максимович в Україні й багато інших поетів в Іспанії, Італії, Румунії, Угорщині й інших країнах. Інакше й не могло бути. “Ліра Байрона повинна була відгукнутися у своєму столітті, будучи сама голосом свого століття”,- констатував російський критик І. Киреєвський.
Літературний байронізм вилився в один із найзначиміших і найвпливовіших напрямків у романтичному русі перших десятиліть XIX століття у всій європейській літературі, уважає український дослідник Д. Наливайко, і немає підстав з ним не погодитися. Потрібно також зауважити, що видатні представники цього напрямку були глибоко самобутніми національними поетами, і у своїй творчості не тільки орієнтувалися наБайро-на, але й, переборюючи “отруту” його поезії – суб’єктивізм,
Індивідуалізм, світову скорботу,- виходили, на новий рівень поетичного відтворення людини й світу в їхньому споконвічному взаємозв’язку й взаємозалежності.