Байрон і роль “байронічного” героя
Любов до сестри поет називає “усмішкою природи”, для нього це почуття щире, а біблійні заборони викликають бажання посперечатися із ними. Гріховне кохання породило низку так званих східних поем (“Гяур” (1813), “Лара” (1813), “Корсар” (1814), “Мазепа” (1819) та ін.), герой яких переживає гріховне почуття і кидає виклик усьому людству. Любов до сестри також надихнула Байрона на проникливі “Станеи до Августи” (1816 – 1818), трагедії “Манфред” (1817) і містерії “Каїн” (1821). У східних поемах народився “байронічний герой”,
Після цивілізованих персонажів вісімнадцятого століття герой східних поем справив приголомшливе враження на публіку.
Дія “Гяура” (1813) відбувається в окупованій турками Греції, де християнське населення було практично повністю безправним (“гяурами” мусульмани називаю іновірців). Місцевий правитель відібрав
Усі герої східних поем грішні, вони несуть в душі важке відчуття вини, тільки протагоніст поеми “Мазепа” (1818 – 1819), створеної вже після того, як Байг рон назавжди покинув Британію, відрізняється відносним оптимізмом і відвертістю по відношенню до зовнішнього світу. Байрона вразила фігура бунтівного гетьмана, що не побоявся виступити проти гігантської імперії, і він на основі французьких історичних джерел створив поему про нього. Правда, поета цікавлять не стільки історичні реалії, скільки мотиви вигнання (Мазепа представлений як польський дворянин, що очолив козаків), забороненої любові і могутньої сили дикої природи. І знов звучить антихристиянський мотив протилежності єства і євангельських заборон.
Поетична структура поеми також, як і в “Гяурі”, відрізняється фрагментарністю. Ми спочатку бачимо гетьмана літньою людиною, після поразки під Полтавою. Але ані тіні іронії втеча козаків і шведів у Байрона не викликає. Він захоплюється самовідданим вчинком шведського офіцера, що видав себе за короля і загинув у російському полоні. На привалі гетьман розказує історію свого прибуття до України, і тут ми бачимо захоплююче видовище: несамовитий біг дикого коня, до сгійни якого прив’язаний ізгой роду людського.
Байрон розуміє, як тісно пов’язаний народ з природою. І портрет Мазепи (до речі, абсолютно не відповідний дійсності) витриманий у дусі книжного враження від козацтва. Старий гетьман протиставлений молодим цивілізованим шведам. Він витриваліший за них, і на привалі поводиться як справжній воїн: не дозволяє собі відпочивати до тих пір, поки не приведе до ладу свого коня і зброю. Байрон порівнює Мазепу із непохитним деревом, дубом, і загальний настрій поеми пронизаний вірою в непохитність,
У вигнанні Байрон створює ряд таких значних творів, як “Шильонський в’язень” (1816), “Манфред” (1817), “Каїн” (1821). Жанр драми “Каїн” са^м автор визначив як “містерію”, іронічно зв’язавши цей середньовічний жанр також із мораліте, повчальними алегоричними драмами, адже містерії відображали найяскравіші епізоди із життя святих, а мораліте були призначені для розвінчання вад і ствердження благочестя. В містерії Байрона відтворюється його інтерпретація тих рядків Біблії, в яких йде мова про долю першого вбивці, лютого Каїна, що безжально вбив свого брата через суперництво, і був проклятий за це Богом.
Фактично вся драма є грішною суперечкою з Господом. Уже в першій сцені дружина благочестивого Авеля Селла, молячись, звертається до Всевишнього із словами, в яких звучить неусвідомлене питання: якщо Ієгова нас любить, то як же Він, всесильний, дозволив погуб’ити свої ненаглядні і слабкі створіння, приректи їх на смертне життя і на муки? Далі питання продовжуються, і задає їх Каїн, старший син Адама і Єви, який виглядає “білою вороною” на фоні богомольного сімейства. Каїн не може змиритися з вірою в те, що всемогутній Бог добрий (“Всесильний, так і благий?”). І його доля примушує замисли, чому він повинен за велінням вищої волі вбити улюбленого брата. І створений він як мислячий суб’єкт, теж за велінням вищої волі.
Люцифер, приятель Каїна, виглядає знедоленою, але зовсім не злобливою істотою. Він співчуває смертним, вважаючи, що вони обдурені в своїй вірі в Боже милосердя, якого насправді не існує, навіть дає людям розсудливі поради “в збиток собі”. Він з’являється перед Каїном не випадково. Мисляча людина, на думку Люцифера, знаходиться набагато ближча до безсмертя, ніж “жебраки духу”. Але чи робить це її щасливою? “Вибирайте // Між знанням і любов’ю, – адже іншого // Немає вибору”, – стверджує занепалий ангел, який колись, як і Каїн, не зміг змиритися з відсутністю свободи. Смиренні люди віддані Богу, але для цього потрібно відмовитися від роздумів. Ті, що думають, – належать Сатані, і що цікаво, – альтернативи не передбачається: “…непокора Богу // Є покорою мені”, – твердо заявляє Люцифер, стверджуючи, що смертні абсолютно вільними бути не можуть.
Каїн, звичайно, персонаж, дуже близький автору. Його невимушені бесіди з Царем темряви відбивають авторські роздуми над власною долею, які поет доводить до глобального осмислення світу, створюючи індивідуальний міф. “Мені важко жити на землі”, -“говорить Каїн, який не може змиритися з тривіальною і обов’язковою для всіх тлінних істот необхідністю “їсти; пити, любити, тремтіти за життя, працювати, 7/ Сміятися, плакати, спати – і померти”. Він не може бути таким, як усі люди, і навіть самовіддана любов Ади, сестридружини, не може його заспокоїти. “Я – ніщо”, – з гіркотою констатує нещасний думаючий смертний, побачивши Космос. І жалісливий Сатана радить зробити це твердження основою виховання дітей, оскільки “це їх позбавить від багатьох мук”. Молитви, які виголошують Авель і Каїн під час жертвопринесення, представлені контрастно. Авель повністю покірний Божій волі. Він абсолютно упевнений у праЙСЇІ і милосерді Божому, і навіть нотки засудження в авторському ставленні до нього немає. Добрий Азель показаний як людина дуже гідна. Він гине, намагаючись врятувати від розлюченого Каїна вівтар, і перед смертю просить Всевишнього пробачити брата.
Містерію присвячено В. Скотту. Перш ніж обнародувати присвячення, Байрон звернувся до шерифа з питанням з приводу його ставлення до останнього до “Каїна”. І захисник церкви і монархії дав дуже позитивну відповідь, назвавши драму “великою і приголомшливою”. І нічого дивного в цьому немає. Зміст “Каїна” не такий вже антирелігійний з погляду протестантської релігії (а Скотт і Байрон були виховані як пресвітеріанці). Байрон визнає існування Бога і Диявола, але заперечує можливість “конвенцій” із вищиг ми силами в цілях зміни долі. Якщо католики вірять у можливість Божої допомоги через покаяння, пожертвування і т. д., то породжене кальвінізмом пресвітеріанство всі ці “угоди” заперечує.
Доля кожної людини передбачена, змінювати ніхто нічого не буде, і єдине, в чому може допомогти молитва, – це сили для проходження болісного земного шляху. Якщо католик приходить в світ для любові, то безтрепетний протестант – для терпіння. Знаючи про це, ми розуміємо позицію поета краще. Каїн був приречений на злочин, і уникнути його він не міг, а міг тільки залишитися собою, заявити Богу про свою незгоду із ним.
Бунт Каїна є і злочином, і подвигом одночасно. Це бунт безперспективний. І Байрон розуміє це. Але Каїн – вибраний. Для протестантів обдарування людини певними здібностями є проявом милості Божої, хоча Бог і примусить її багато страждати. Таким чином, одим із найпохмуріших в історії світової літератури творів є продиктований протестантськопуританською доктриною, що міцно засіла в душі Байрона, не дивлячись на його тягу до більш доброго католицького Бога.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)