Порівняно із біблійною легендою, Франко змінює розміщення образів утворі, співвідношення між ними, їх ідейне навантаження, композиційну роль. У Біблії Мойсей – це посередник між іудеями і Богом, слуга вічного, виконавець волі Ієгови. Останній вершить долю Ізраїлю, а тому висунений у біблійному тексті на передній план. Так, Бог, звертаючись до Мойсея, каже: “Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, – чи ж не Я, Господь? А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити” (2 М. 4.11-12).
/>
У “Мойсеї” поет співає про бога Ієгову, що послав пророка для проповідництва народові гебреїв. Але він нерозлучно пов’язаний з самим пророком, є навіть ним самим. Бо лише Мойсей дає йому життя, чинить його волю святу. Бог тут як персоніфікація якогось внутрішнього наказу, єства, що прямо змушує людину віддатися якійсь справі, одним словом, щось схоже на генія людини. Той Бог представлений у Франка, як справжній біблійний Ієгова, страшний і грізний, котрому все мусить коритися, мстивий, що простягає свою караючу руку аж на дванадцяте покоління. Той Бог Ієгова – це сумління самого Мойсея. І людина
мусить покорятися тому своєму Богові, бо інакше його чекатиме дуже страшна помста, така, яка стрічає людину за зраду власних ідеалів. Який страшний Мойсеєвий демон його зневіри у кінцевих піснях, яких він завдає йому мук. І то лиш за хвилинний сумнів у своїх ідеалах, у правоті Бога Ієгови. Отже, Бог – потенціальна енергія душі Мойсея, найбільш аристократичне, скристалізоване та ідеалізоване “Я” людини, котрого мусить слухати, як непереможної сили, а божеської, як невільник свого пана. І якщо виробив Мойсей у собі того Бога, то не може вже його зректися, ані сумніватися у ньому, бо сумнівався б у самому собі. Він невільник, раб самого себе! Та Мойсеєві треба, щоби в його Бога вірили і ті, котрих він хоче привести до обіцяної землі, котрим має служити той його Бог! Коли й вони будуть у нього вірити, будуть сильні своєю вірою, як і Мойсей. І щоби викликати довіру до того Бога у земляків, він представив їм його, як справді яку надприродну силу, котрої він є органом. Вогняний кущ, символ його віри у Бога, повинен запалити серця людей цією вірою. Об’явлення нового Бога стало бойовим гаслом для цілого народу.
Таким чином, Ієгова Франка – грізний і страшний для Мойсея, цей немилосердний Бог у гебрейських шатах, те сумління пророка, тонке і чуле, є Богом реальним, живим у всіх людських серцях, справді всюди присутнім, великим і могутнім своєю силою – Бог національний! Такого Бога проповідував сорок років у пустелі Мойсей національного Бога, котрого вважає вищим понад усіх, але визнає так само інших національних Богів, а також дає право іншому народові вважати свого Бога за більшого. І кожний народ має свого поводиря чи пророка, тому у поемі центр художньої уваги перенесений на два вузлові пункти сюжету: дія зосереджена навколо взаємовідносин між вождем і народом, а не між Богом та Іудеями, як у Біблії.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)