Автопортрет героїні в п’єсі И. Котляревского “Наталка Полтавка”

Що найкраще може виразити настрій людини, виявити, що в нього на душі? Звичайно ж, пісня. Тому що тільки вона може заспокоїти у хвилини суму й горя, розвеселити й додати сил. Поетичне народнопесенное сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв і обрядів. Воно є проявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеного великою духовною красою й силою слова. Підтвердженням цьому і є п’єса Івана Котляревского ” Наталка Полтавка “.

Її

поява було тим могутнім весняним громом, що розбудив самосвідомість нашого народу, тому що велике місце в ньому займала пісня, що була його органічним елементом, що допомагала розкривати національні характери персонажів. Дзенькає дівочий голосок, і з’являється Наталка Полтавка. Вона не тільки словами, а й піснями розкриває свій характер, красу, долю: “Ой я дівчина Полтавка, А кличуть мене Наталка: Дівка проста, не гарна, з добрим серцем, не пихата”. Це теперішній ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселим і жартівливим характером і вірністю
– всією душею. Пісня ж “Видно шляху полтавські й знаменита Полтава” доповнює цей портрет. З її ми довідаємося, що Наталка небагата, проста, але чесного роду, не соромиться прясти, шити й носити воду. З пісень виникає романтизований автором образ Наталки Полтавки. Саме з них ми довідаємося й про характер дівчини, і про те, як вона живе, що її хвилює, від чого вона сумує. Тому що стан людини може найкраще передати тільки пісня. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за улюбленого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня “Віють вітри, віють буйні”:

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Відгукнися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися Полетіла б я до тебе, але крил не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю

Ця пісня про тім, як важко жити без улюбленого, не знаючи, де він, що з ним відбулося. Хоча пройшло багато часу відтоді, як зник Петро, Наталка не втрачає надії його побачити. І всупереч усьому звучить пісня “Ой мати, мати! Серце не вважає”. Вона вказує на рішучість дівчини: “краще вмерти, як з нелюбим жити, сохнути з печалі, щодня сльози лити”. Добре, що й Петро не забув Наталки. Цей сирота без роду сумує, що немає в нього “ні хатинки, немає щастя, ні жінки”, “не орано й нічого не сіяне”, тому що він “один у світі”. Однак Петро богатий душею – наполегливістю, добротою й вірністю в любові до Наталки. Нарікання на свою злу долю він виражає словами пісні “И йшов козак з Дону”.

Спасибі долі, коли козак вполе. Тому що коли він у поле, тоді він на волі

Яка волелюбна душа у цього хлопця, який добрий козацький характер. І не тільки про це ми довідаємося з пісні. Виявляється, за довгі чотири роки розлуки Петро не забув улюблену й прагне скоріше неї побачити. З пісень цього героя ми довідаємося про його характер і погляди на життя. Пісня також є дзеркалом душі возного. Саме завдяки їй ми можемо представити цей образ – образ хабарника й шахрая, довідатися про його філософію, що виправдує соціальну неравность, підпорядкованість бедного богатому, хижацтво:

Усякий, хто вище, те нижчого гне, Сильний неспроможного давить і тисне, Бєдний богатого буде слуга, Корчиться, гнеться перед ним, як дуга

У кожного героя у п’єсі є своя пісня – одна або трохи. Вона допомагає розібратися в складних людських характерах, вона бере за душу. Забрати хоч одну пісню з п’єси – значить взяти її серце. Тому звучить вона, пісня, уже багато років, пісня буйн і ніжна, зігріває зворушливою красою наші серця. Вийшла ти, пісна, із зеленої, білостінної Полтави півтора сторіччя тому назад і дотепер ходиш від будинку до будинку. Тобі завжди відкриті двері. Скрізь тебе зустрічають те ласкавою посмішкою, те закоханим поглядом, те чистими слізьми. І будуть зустрічати, тому що несеш ти із собою невимовну красу й чисту душу!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Автопортрет героїні в п’єсі И. Котляревского “Наталка Полтавка”