Аристофан: сарказм афінського демосу

У демократичних Афінах з їх широко розвитий політичним життям найбагатший матеріал для комедій давало саме політичне життя. Афінська комедія класичної епохи була по перевазі комедією політичної. Неперевершеним майстром політичної комедії вважався Аристофан (450 – 388 р.), уродженець Афін, єдиний письменник політичної комедії, від якого дійшло до нас одинадцять п’єс. Відмітними властивостями Творчості Аристофана служать: художня краса форми, невичерпна дотепність, сполучення драматичних, комічних і ліричних настроїв. У своїх комедіях

Аристофан виражає інтереси аттического селянства й середніх шарів міської демократії

Головною мішенню аристофановского сарказму служив вождь афінського демосу Клеон, виведений у двох комедіях: “Вавилонянах” (дійшли тільки уривки) і потім в ” Вершниках”, про яку згадувалося в іншому зв’язку. Сюжет “Вершників” ( 424 р.) такий. В афінського Демосу, що постарів, що вижили з розуму старця, два чесних, але слабохарактерних раба – Никий і Демосфен. Поряд з ними є ще третій народний слуга – Клеон, пафлагонец шкіряник, шахрай, дурень і нахаба. Обіцяючи Демосу купу благ, пафлагонец насправді обманює

й розоряє нещасний афінський народ. Обурені поводженням свого колеги, Никий і Демосфен пускаються на хитрість, сподіваючись вибити клин клином. Із цією метою вони підмовляють якогось ковбасника, ще більшого шахрая й демагога. Ковбасник вступає в змагання з пафлагонцем, обіцяючи ще більші блага Демосу. Зрештою перемога залишається за ковбасником. Розгніваний народ проганяє свого недавнього кумира, пафлагонца. Після цього відбувається чудесне омолодження Демосу, перевареного ковбасником у казані. Помолоділий Демос починає нове, здорове життя, береться за власний розум і проганяє демагогів. У зіставленні з нашим попереднім викладом ясно, до якого ступеня образ Клеона в зображенні Аристофана далекий від історичної дійсності

Аристофан жив у складний і бурхливий період афінської історії – у період пелопонесской війни. У його комедіях знайшли відбиття всі великі події і явища цієї чудової епохи світової історії. Так, у комедії “Мир” ( 421 р.) найжорстокішим образом осміяна військова партія, вовлекшая Афіни в пелопонесскую авантюру й разрушившая весь добробут Афін. Головна діюча особа комедії Тригей на гнойовому жуку піднімається на небо й там довідається, що причиною всіх нещасть афинян є замкнена в печері богиня миру, що тепер не може розсипати свої блага на афінський поліс, на виноградники, маслинові гаї, ріки й моря. Виноградар Тригей звільняє богиню миру, і тоді все входить у нормальну, мирну колію. Люди живуть, радуються, п’ють, їдять і люблять. Усі радуються, за винятком одних зброярів, головних винуватців війни, занурених у глибокий сум. Та ж сама ідея миру проводиться в комедії “Лисистрата”, поставленої на афінській сцені в 411 р. Цього разу миру вимагають жінки й домагаються його тим, що розстаються зі своїми чоловіками. Змовою жінок керує Лисистрата, по імені якої й названа комедія. В “Жіночої экклесии, поставленої в 392 р., Аристофан уводить нас у соціальну боротьбу афінських партій і знайомить із політичними гаслами й програмами цього періоду. Комедія ” Плутос” ( “Багатство”) (388р.) присвячена зображенню всепоглинаючої пристрасті афинян до придбання багатств якими завгодно засобами

Отрутні стріли Аристофана летіли не тільки на голів політичних діячів, але й на голів письменників і філософів. В “Жабах” ( 405 р.) Аристофан виводить интригующих друг проти друга знаменитих афінських трагіків Эсхила й Эврипида. Історична цінність цієї комедії полягає в тому, що вона вводить нас у життя афінської інтелігенції, показуючи її з побутовий, переважно негативної сторони

Присутній при суперечці бог Дионис, що утомився від цих нісенітних сперечань, зрештою зупиняє що сперечаються, говорячи:

“Не справа адже, щоб трагіки сварилися, як рознощики”

Симпатії самого Аристофана виразно на стороні консерватора Эсхила, а не новатора Эврипида.

“Але хіба, – втручається в розмову Гера, – немає в Афінах маси іншого роду молодиків, що плодять тисячами трагедії й у тисячу разів більше бездарних і балакучих, чим Эврипид?”

На це Дионис, що виступає від імені Аристофана, відповідає : “Так, але адже це дрібні, сухі гілки, базіки, що щебечуть, як ласточки-перебойщики, творча сила яких виснажується однією п’єсою, які відразу виплевивают своє дарування трагічній музі”. В “Хмарах” ( 423 р.) Аристофан дає сатиру на софістів, до числа яких він зараховує також Сократа, і на нові принципи виховання. В “Осах” ( 422 р.) Аристофан сміється над манією афинян до сутяжництва, в “Птахах'” ( 413 р.) висміюються демагоги, що утягують афинян у всякого роду ризиковані підприємства. Аристофан мав, безсумнівно, у виді сицилійську експедицію, що принесла афинянам стільки нещастя. Вплив Аристофана на сучасників було дуже велике. Це був простий, легкий, але в той же час і дуже діючий вид політичної агітації, що попадала на насичену політичною боротьбою грунт Афін

Менше значення мала лірика другої половини V в.; розвиток її зв’язаний більше згодом тиранії й олігархії, чим з епохою розвиненого демократичного життя. Із прозаїчних добутків V в. особливе значення придбали історичні праці. Геродот написав “Історію греко-перських війн”, а Фукидид – “Історію пелопонесской війни”. Обоє ці добутки сприяли розвитку історичного жанру


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аристофан: сарказм афінського демосу

Categories: Нові твори

Links