Скорочено “Вершники” Аристофана

Вершники – це не просто кіннотники: так називалося в Афінах цілий стан – ті, у кого вистачало грошей, щоб тримати бойового коня. Це були люди заможні, мали за містом невеликі маєтки, жили доходом з них і хотіли, щоб Афіни були мирною замкнутою сільськогосподарською державою. Поет Аристофан хотів миру; тому-те він і зробив вершників хором своєї комедії. Вони виступали двома полухориями й, щоб було смішніше, скакали на іграшкових дерев’яних конячках. А перед ними актори грали блазнівську пародію на афінське політичне життя. Хазяїн держави

– старий Народ, старезний, ледачий і выживший з розуму, а його обхаживают і влещають хитрі політикани-демагоги: хто догідливіше, той і сильніше.

На сцені їх четверо: двох кличуть теперішніми іменами, Никий і Демосфен, третього кличуть Шкіряник (сьогодення ім’я йому Клеон), а четвертого кличуть Ковбасник (цього головного героя Аристофан видумав сам). Для мирної агітації час був важке. Никий і Демосфен (не комедійні, а теперішні афінські полководці; не плутайте цього Демосфена з однойменним знаменитим оратором, що жив на сто років пізніше) тільки що біля міста Пилоса взяли в оточення велике спартанське військо,

але розбити й захопити в полон його не могли. Вони пропонували скористатися цим для висновку вигідного миру. А супротивник їх Клеон (він і справді був ремісником-шкіряником) вимагав добити ворога й продовжувати війну до перемоги

Тоді вороги Клеона запропонували йому самому прийняти командування – у надії, що він, що ніколи не воював, потерпить поразку й зійде зі сцени. Але трапилася несподіванка: Клеон одержав при Пилосе перемогу, привів спартанських бранців в Афіни, і після цього від нього в політику вже зовсім не стало проходу: хто б не намагався сперечатися із Клеоном і викривати його, тому відразу нагадували: “А Пилос? а Пилос?” – і доводилося вмовкати. І от Аристофан взяв на себе немислиме завдання: пересмеять цей “Пилос”, щоб при будь-якому згадуванні цього слова афиняне згадували не Клеонову перемогу, а Аристофановы жарти й не пишалися б, а реготали

Отже, на сцені – будинок хазяїна Народу, а перед будинком сидять і горюють дві його рабині-служника, Никий і Демосфен: були вони в хазяїна в милості, а тепер їх відтер новий раб, негідник шкіряник, Вони двоє заварили славну кашу в Пилосе, а він вихопив неї в них з-під носа й підніс Народу. Той сьорбає, а шкіряникові кидає всі ласі шматочки. Що робити? Подивимося в древніх пророкуваннях!

Війна – час тривожні, марновірне, люди в безлічі згадували (або видумували) стародавні темні пророцтва й тлумачили їх стосовно до нинішніх обставин. Поки шкіряник спить, украдемо в нього з-під подушки саме головне пророцтво! Украли; там написані: “Гірше побеждается тільки гіршими: буде в Афінах канатник, а гірше його скотар, а гірше його шкіряник, а гірше його ковбасник”. Політик-Канатник і політик-скотар уже побували у влади; тепер коштує шкіряник; треба шукати ковбасника. От і ковбасник з м’ясним лотком

“Ти вчений?” – “Тільки стукалками”. – “Чому вчився?

” – “Красти й відмикатися”. – “Чим живеш?” – “И передом, і задом, і ковбасами”.

– “ПРО, рятівник наш! Бачиш от цей народ у театрі? Хочеш над ними всіма бути правителем? Вертіти Радою, репетувати в зборах, пити й блудити на казенний рахунок? Однією ногою стояти на Азії, іншої на Африці?

” – “Так я низького роду!” – “Тим краще!” – “Так я майже неписьменний!” – ” Те-Те й добре!” – “А що треба робити?

” – “Те ж, що й з ковбасами: покруче замішуй, міцніше підсолюй, польстивей підсолоджуй, погромче выкликивай”. – “А хто допоможе?” – ” Вершники!” На дерев’яних конячках на сцену в’їжджають вершники, переслідуючи Клеона-Шкіряника. “От твій ворог: переверш його хвастощами, і батьківщина – твоє!

” Починається змагання у хвастощах, що перемежовується бійками. “Ти шкіряник, ти шахрай, всі твої підметки – гнилизна!” – “А зате я цілий Пилос проковтнув одним ковтком!” – “Але спершу набив утробу всієї афинскою скарбницею!

” – “Сам ковбасник, сам кишочник, сам недоїдки крав!” – “Як не силкуйся, як не дмися, однаково перекричу!” Хор коментує, під’юджує, поминає добрі вдачі батьків і нахвалює громадянам кращі наміри поета Аристофана: були й раніше гарні автори комедій, але один старий, інший п’яний, а от этого варто послухати. Так покладалося у всіх стародавні комедіях

Але це – приповідка, головне спереду. На шум з будинку ходою, що заплітається, виходить старий Народ: хто із суперників більше його любить? “Якщо я тебе не люблю, нехай мене розкроять на ремені!” – кричить шкіряник. “А мене нехай нарубають на фарш!

” – кричить ковбасник. “Я хочу твоїм Афінам влади над всією Грецією!” – “Щоб ти, Народ, страждав у походах, а він наживався від кожного видобутку!

” – “Згадай, Народ, від скількох змов я тебе врятував!” – “Не вір йому, це сам він каламутив воду, щоб рибку половити!” – “От тобі моя овчина гріти старі кості!” – “А от тобі подушечка під зад, що ти натер, гребучи при Саламине!

” – “У мене для тебе ціла скриня благих пророцтв!” – “А в мене цілий сарай!” Один за іншим читають ці пророцтва – пишномовний набір безглуздих слів -‘ і один за іншим них тлумачать самим фантастичним образом: кожний на користь собі й у зло супротивникові. Звичайно, у ковбасника це виходить набагато интересней. Коли кінчаються пророцтва, у хід ідуть загальновідомі приказки – і теж із самими несподіваними тлумаченнями на злість дня. Нарешті справа доходить до прислів’я: “Є, крім Пилоса, Пилос, але є ще Пилос і третій!

” (у Греції дійсно було три міста під такою назвою), треба купа неперекладних каламбурів на слово “Пилос”. І готово – мета Аристофана досягнута, уже жоден із глядачів не згадає цей Клеонов “Пилос” без веселого реготу. “От тобі, Народ, від мене юшка!

” – “А від мене каша!” – “А від мене пиріг!” – “А від мене вино!” – “А від мене печеня!

” – “Ой, шкіряник, подивися-ка, геть гроші несуть, поживиться можна!” – “Де? де?” Шкіряник кидається шукати гроші, ковбасник підхоплює його печеню й підносить від себе. “Ах ти, негідник, чуже від себе підносиш!” – “А чи не так ти й Пилос собі привласнив після Никия й Демосфена?” – “Не важливо, хто зажарив, – честь поднесшему!

” – проголошує Народ. Шкіряника женуть у шию, ковбасника проголошують головним радником Народу. Хор підспівує всьому цьому куплетами в славу Народу й у ганьблення такого-те розпусника, і такого-те боягуза, і такого-те казнокрада, усіх – під власними іменами. Розв’язка – казкова

Був міф про чаклунку Медее, що кидала старого в казан із зіллями, і старий виходив звідти парубком. От так за сценою й ковбасник кидає старий Народ у киплячий казан, і той виходить звідти молодим і квітучої. Вони прямують по сцені, і Народ велично повідомляє, як тепер добре буде житися гарним людям і як поделом поплатяться дурні (і такий-те, і такий-те, і такий-те), а хор радується, що вертаються старі добрі часи, коли всі жили привільно, мирно й ситно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Вершники” Аристофана

Categories: Скорочені твори

Links