Антагоністичні протиріччя у суспільстві напередодні і під час реформи 1861 року за романом “Хіба ревуть воли”
Панас Якович Рудченко (літ. псевдонім – Панас Мирний) народився 1 травня 1849 р. у м. Миргороді на Полтавщині в сім’ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою. Служив у повітових канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. 1871 р. оселився в Полтаві, де провів решту життя. Працював у казначействі та казенній палаті, після 1917 р. – у губфінвідділі. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.
Літературну діяльність
Серед творів Панаса Мирного найбільш масштабним і складним є соціально-психологічний роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, написаний у співавторстві з Іваном Біликом (І. Я. Рудченком). Робота над романом припала на 1872-1875 рр. Через цензурні перепони він був виданий пізніше – 1880 р. Задум твору був навіяний реальним випадком, що дістав відображення спочатку в нарисі Панаса Мирного “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”,
Художня проза Панаса Мирного належить до класичних зразків української літератури. її характерними рисами є масштабність реалістичних малюнків, точне відтворення народного побуту, соціальність та психологізм.
Багато сучасних вчених усе більше й більше схиляються до думки, що характер людини, її нахили, таланти закладються ще до народження дитини. А умови життя, соціальний стан людини дають можливість їй або реалізувати свій талант, або занедбати його.
На жаль, Чіпка Варениченко, головний герой роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, занедбав талант хлібороба, а вміння повести людей за собою перетворив у злодійське ремесло.
Усе своє лихе життя він пояснює тим, що шукає правду.
Коли на власній ниві Чіпка зібрав гарний врожай, несподівано принесли з волості страшну звістку: в нього відбирають землю. Це була підступна акція чиновників – землю у нього відібрали обманом, віддавши її комусь за хабар. Чіпка віч-на-віч зіткнувся із жорстокою несправедливістю. Він протестує, але все більш скочується на слизький шлях. У товаристві п’яниць і волоцюг – Лушні, Матні і Пацюка – грабує, бешкетує, пиячить. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Не міг пропити тільки жита, що виростив власними руками, окропив власним потом: спротивилася хліборобська совість, не віддав шинкареві за безцінок, а подарував колишньому товаришеві. Цей вчинок був останньою іскрою, що відмежовувала в його душі добро від зла, та й вона швидко згасла.
Коли не стало чого пропивати, компанія Чіпки вирішує обікрасти пана. Варениченко йде нехотя, огинаючись, але як дійшло до того, що їх викрив сторож, Чіпка вбив його. Поведінку свою він виправдовує такими словами: “Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багачами”.
Та якщо пшеницю вкрали вони дійсно у пана, то життя відібрали у такого ж бідняка, як і самі,- у сторожа.
І знову рікою ллється горілка, нею заливається совість. Горілка вигнала й матір із дому.
Та з часом Чіпка зрозумів, що треба поводитись інакше, чесною роботою прикривати свої злочинні нахили й наміри. Уся зграя вдень невтомно працювала, а вночі за детальним планом ватажка коїлися страшні злочини. Навіть кохання, найсильніше людське почуття, не змогло змінити підступну злу суть Чіпки. Всі свої злочини він прикривав високими словами про пошук правди. Будь-які негаразди у своєму житті Варениченко сприймає як вселюдську трагедію, бажає мститися, розпалює себе горілкою, щоб легше вбивати, і грабує всіх підряд, не дивиться на те, хто перед ним – пан чи свій брат – хлібороб.
Займаючись розбоєм, він сп’янів від крові і від усвідомлення власної сили та влади над людьми.
Останній злочин Чіпки і його товаришів-злодіїв – убивство родини козака-хуторянина Хоменка. Цьому немає виправдання.
Мільйони людей живуть в однакових соціально-історичних умовах, зазнають однакових бід та знущань. Але чому ж одні живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину? Відповіддю на це питання може бути життя кожної окремої людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)