Анатолій Свидницкий (1834-1871)
Сучасному школяру мало відомий Анатолій Патрикеевич Свидницкий, оскільки лише недавно його ім’я з’явилося в шкільній програмі. Вивчення його Творчості варто починати з оповідання про життєвий шлях письменника в контексті тодішньої епохи. Це оповідання може мати вигляд лекції вчителі або одного або декількох учнів, які написали реферати на теми: “Анатолій Свидницкий. Талант художника й трагедійність долі”, “Проблематика роману А. Свидницкого “Люборацкие” і др.
Народився Анатолій Патрикеевич Свидницкий 13 вересня 1834
Це була восьмирічна школа, де більшість предметів мали церковно-релігійний зміст. Знущання вчителів над учнями, жахливий побут, механічне зазубривание матеріалу, супроводжуване різкою, приводили до нестерпного, майже неможливому перебуванню в такій установі. Бурсаків часто залишали на повторний курс, вони падали духом. Щоб хоча якось розвеселити своє шкільне життя, учні привчалися красти, палити цигарки, пити горілку й грати в карти. Однак А. Свидницкий закінчив цю школу в 1851 році. Тоді ж юнак продовжив навчання, надійшовши в Кам’янець-Подільську духовну семінарію. Учиться в семінарії необхідно було 6 років, проте, але структура навчально-виховного процесу мало чим відрізнялася від принизливих для людини порядків у бурсі. Інтерес до українського художнього слова й фольклорного багатства народу А. Свидницкий задовольняв самоосвітою. Завдяки своїй наполегливості він, крім грецького, латині й старослов’янської мов, які вивчав у семінарії, опанував французькою, польською й болгарською мовами. І теперішнім відкриттям культури слова й думки для нього в семінарські роки став Т. Шевченко, добутку якого Свидницкий читав із захопленням. Утворення А. Свидницкого не завершується після закінчення семінарії. В 1856 році він починає вчитися в Київському університеті, де зштовхнувся з більшими матеріальними труднощами. Були дні, коли студент харчувався лише сухарями, які припасла будинку для нього мати. Тим часом Свидницкий не замикався лише на навчанні, його уява усе більше заполоняли враження від подій у культосвітній сфері
Він не міг байдуже реагувати на розгром Кирило-Мефодіївського суспільства (1847) і незабаром входить до складу таємного студентського суспільства, що в основу своєї діяльності поклало просвітительську роботу. Це об’єднання було знищено в 1860 році, але Свидницкий уник арешту й продовжував таємно підтримувати зв’язку з деякими членами колишнього суспільства. Слід зазначити, що Свидницкий-студент брав участь в упорядкуванні “Словника української мови”, передавши записані спостереження над мовою жителів Поділля, Полтавщини укладачам цього видання під керівництвом П. Житецкого. Але університет Анатолієві закінчити не вдалося: не було грошей оплатити навчання. Кілька разів його виключали за це, а 19 грудня 1859 року виключили остаточно. Ще якийсь час Свидницкий не залишає Київ, знімає дешеві кімнати на окраїнах міста, усе більше й більше прилучаючись до літературного життя. В 1860 році в “Чернігівських губернських відомостях” був надруковано його перший вірш “Горлиця”. Незабаром, здавши при університеті достроково іспити, Свидницкий одержує призначення в Миргородську повітову школу. У Миргороді молодий учитель словесності організовує суспільну бібліотеку, недільні школи, займається етнографією. В 1861 році Свидницкий написав одну зі своїх наукових етнографічних робіт – статтю “Великдень у подолян”, про яку схвально озивався И. Франко. Мріяв письменник створити граматику для школярів, а також написати підручники по арифметиці й географії. Але здійснення очікувань мало потребу у великій кількості сил і часу. Уже невідступно вартували його невдачі, розчарування й утома. Журнал “Основа” не поспішав з печаткою статей. До всьому ще й постійний нагляд за активною суспільно-культурною діяльністю. Усе важче й сумніше ставало жити в Миргороді. Довелося залишити й це місто, і вчительську роботу
В 1862 році А. Свидницкий виявляється в глухому провінційному завулку Чернігівщини – Козельци, з більшими труднощами одержує посаду наглядача по акцизі. Чиновницька служба, що забирає багато часу на поїздки, не сприяє творчому натхненню письменника, і він багато роздумує над положенням селянства. У Козельцах посміхнулося Свидницкому особисте щастя. В 1863 році він жениться на Олені Величковской, дочки лікаря. Але незабаром нестаток і сімейні звади знищили любов, і разом з тим з’явилися байдужість і зневіра. Письменник шукає розради в горілці. Схильність до випивок, почата ще в бурсі й семінарії, тепер ставала хронічною хворобою. Йому загрожували звільненням з роботи, а в сім’ї вже було троє дітей… І А. Свидницкий не здався, намагався зібрати залишки зусиль і здатностей, аби тільки знайти вихід зі скрутного стану. Осінь 1868 року блиснула надією для письменника: в “Одеському віснику” був надрукований його оповідання ” Від Тата часів доісторичних”. Навесні 1869 року Свидницкий приїжджає в Київ у пошуках посади із пристойною платнею. Йому вдалося влаштуватися помічником завідувача архівом при Київському університеті, де й працював з 1869 по 1871 роки. Але невеликі заробітки не могли поліпшити матеріальне становище сім’ї. Жебрак, з побут приводив до усе більше частих депресій, супроводжуваних проявами алкоголізму, що послужило причиною серйозних порушень здоров’я. Крайній матеріальний нестаток штовхнув його письмово звернутися до завідувача Київського центрального архіву із проханням про матеріальну допомогу. Але байдужа чиновницька душа не відгукнулася на людський біль. А незабаром Свидницкий уже не бідував ні в допомозі, ні в співчутті, тому що 18 липня 1871 року перестало битися його серце. Було йому всього 37 років. Страждаюча доля обривається на половині дороги, щоб відгукнутися луною в безсмерті. Ім’я письменника, фольклорознавца, педагога й суспільного діяча А. Свидницкого становить особливий інтерес для сучасного школяра, що прагне разом із учителем пізнати минуле через слово художньої літератури. “Поки вогні не горять”,- писав Свидницкий в одному з віршів, що тематично рідниться із творчістю Т. Шевченко, Лесі Українки, інших письменників. У наш багатообіцяючий час ці слова Свидницкого виразної афористичностью б’ють на сполох: швидше запалити “вогні” правдивого пізнання про забутий. Поки ми не вивчимо минуле, не буде надійного майбутнього. Літературну й суспільну діяльність Свидницкого охоплює хвиля бурхливого підйому культури й утворення на Україні, що пов’язана з неповторними іменами Драгоманова, Билика, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного…
Свидницкий починає шлях у літературу віршами, які писалися під впливом настрою або якоїсь події. Поетична спадщина А. Свидницкого є коштовним джерелом пізнання світогляду письменника, що виявилося в розумінні суспільних процесів кінця 50-х – початку 60-х років XIX сторіччя. Особливо популярної в той час був пісня-вірш Свидницкого “У поле доля стояла”. Формою викладу вірш нагадує народну пісню, що й забезпечувало поширення її серед народних мас. Особливо близький і хвилюючий образ долі, через який передаються народні страждання й прагнення волі. З юного років Свидницкий з животрепетною допитливістю ставився до пісенного фольклору, що й знайшло відбиття в багатьох його віршах
(1 votes, average: 5.00 out of 5)