Аналіз художнього відображення миру в драмах Шиллера
Драми Шиллера веймарского періоду, що з’явилися вже в післяреволюційні роки, відзначені новими особливостями. У них утримується ясне подання про те, що життя суспільства перебуває в постійній зміні й розвитку. “Британія зараз не та, який була вчора й буде завтра” – чутний ми з вуст одного з персонажів драми “Марія Стюарт”. У цих драмах видно також розуміння історичної необхідності, що нерідко протистоїть суб’єктивним прагненням людей. Зображення дійсності соціально пофарбовано, характери соціально мотивовані. Разом з тим
Всі драми цього періоду написані білим п’ятистопним ямбічним віршем (уперше Шиллер застосував такий вірш в “Дон-Карлосе”), стих уподібнює один одному мовлення різних персонажів, згладжує індивідуальні розходження. Поводження й почуття діючих осіб тут не такі бурхливі, їхнє мовлення не так ‘декларативне, собитийность п’єс не так інтенсивні. Але гармонійність форми не означає безконфліктності. За зовнішньою врівноваженістю в цих драмах таяться найгостріші
В “Валленштейне”, в “Марії Стюарт”, як і колись в “Дон-Карлосе”, осмислюються події європейської історії, що випередили Французьку революцію. Шиллер розумів, у якому напрямку рухалася в цих подіях Історія ; його драми, подібно романам англійця Вальтера Скотта, відбили процес ослаблення феодальної системи, на зміну якої неминуче йшло панування буржуазії
Для кожної зі своїх драм Шиллер ретельно вивчав історичні джерела, прагнучи до можливо більше вірного відтворення змісту історичних подій. Але він писав не історичні хроніки, а художні Твори, і в ряді приватних моментів відступав від історичної точності. Він міг змінити вік історичного персонажа, увести в драму вигадані фігури й епізоди, зблизити або віддалити події в часі. Так, історичний Карлос не був закоханий у свою мачуху – королеву Іспанії; реальний Валленштейн не помишлял про державні перетворення; Марія Стюарт у Шиллера багато моложе, ніж вона була насправді до моменту осуду й страти; Жанна д’Арк, як відомо, загинула не в бої, а на багатті. Але Шиллеру ці частки порушення історичної вірогідності були необхідні для втілення його художніх ідей. Він писав не стільки про частку, скільки про загальісторичний, про загальний. Події, суспільство, держави показані їм як історично минущі епізоди загальної історії людства, у цілому що рухається, незважаючи ні на що, у напрямку людяності. Філософська й моральна проблематика історичних драм Шиллера не менш актуальна й глибока, чим соціально-політична. Їх по праву можна назвати трагедіями
Трагедія – високий жанр, одночасно й героїчний і філософський. У ній ставляться основні питання життя людини й рухи історії. В основі трагічного конфлікту лежить зіткнення волі й необхідності в умовах, коли необхідність сильніше. Високі устремління трагічного героя натрапляють на конфронтуючі їм сили суспільства, держави, природної стихії. Так, Прометей у давньогрецького трагіка Эсхила повстає проти тиранії бога-самодержця Зевса (“Прометей прикутий”), Гамлет в однойменній трагедії Шекспіра вступає в боротьбу з насильством і неправдою, що панують в “Дані-в’язниці”. Образ героя дається в трагедії укрупненно. Як правило, це легендарна фігура, сприймана у своїх не часток, а узагальнених рисах. У фіналі трагедії герой звичайно гине, тому що зовнішня необхідність (державна, історична або інша) у розв’язці собитийного вузла бере гору. Але дух волі не потоптане, її світло не погашене – фінал трагедії говорить не тільки про даний результат подій, але й про можливий, нехай далеких перспективах твердження ідеалів героя
(2 votes, average: 4.50 out of 5)