Аналіз вірша В. Симоненка “Лебеді материнства”
І Лірика одного з найкращих українських поетів В. Симоненка приваблює нас І самобутньою образністю поетичної мови, відкритістю й чесністю автора, пристрастю й непоборним духом своїм. А ще більше – ніжністю і ліризмом, глибоким j проникненням в душу людини. Сповнена вогнем його палкої душі, вона й сього-‘ дні є окрасою нашої літератури.
Одним із найпопулярніших віршів В. Симоненка, який став справжнім поетичним шедевром, є його вірш “Лебеді материнства”. Незвичайна, романтична навіть сама назва твору. У центрі уваги автора – мати.
Заглядає в шибу казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Втомлена постійною нескінченною роботою, піклуючись про добробут сім’ї, мати і ввечері знаходить час попестити дитину, розповісти казку, заспівати колискову. І з’являються чарівні видіння: у хаті на стіні танцюють лебеді. І ніби чується тихесеньке тріпотіння їхніх крил, чується, як вони лопочуть “крилами і рожевим пір’ям”.
Поезію “Лебеді материнства” можна умовно поділити на дві частини. У першій частині ми бачимо, як турбується мати про маленького сина, який лежить ще в колисці. І мати для нього – увесь світ. У другій – образ матері переростає в образ матері-Батьківщини, рідної поетові України. Життя поставить перед сином нові вимоги, нові клопоти, але мати завжди буде турбуватися про сина.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. Але як би далеко не завела доля сина, завжди за ним “будуть мандрувати очі материнські і білява хата”. З’являться на його життєвому шляху і брати по духу, і диво-наречені, але нетлінною, найбільшою завжди буде материнська любов.
Багато в людському житті буває випробувань. Може, й доведеться десь впасти на чужому полі, але завжди треба пам’ятати, що навіть і в такий час “прийдуть з України верби і тополі”, “тугою прощання душу залоскочуть” і зроблять легшими навіть останні твої хвилини…
Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Бо вона, Батьківщина, як і мати, в тебе одна. Не забувай же цього ніколи. І хай життя наше, освітлене святою материнською любов’ю, завжди буде чесним, незаплямованим, гідним, щоб ніколи ні матері, ні Батьківщині не було соромно за нас, щоб могла вона пишатися нашими ділами, радіти нашим успіхам, величатися нашими іменами.
Цьому вчать нас Лебеді материнства, які злітають із теплих співучих долонь талановитого витязя молодої української поезії – Василя Симоненка. Летять у вічність.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)