Аналіз роману Камю “Чума”
Роман Камю “Чума” датується 1947 роком. За жанровою специфікою його розглядають як роман-притчу, роман-міф, роман-хроніку.
Подібно до притчі твір є глибоко алегоричним. Навіть сама назва має кілька підтекстів. На поверхні лежить пояснення чуми, як страшної хвороби, яка набуває епідемічного характеру. Але це лише алегорія, тобто ширма, яка приховує більш філософські проблеми. В час написання роману людство ще потерпало від фашизму. Це явище набуло справжнього епідемічного характеру, тому й дістало назву “коричневої чуми”. В творі
Композиційно роман поділяється на п’ять частин, в яких описуються події чумного року в містечку Оран: початок епідемії, поширення, кульмінаційна стадія та спад. Стиль викладу – підкреслено об’єктивний, точний та послідовний, що дало привід
Головну тему твору можна окреслити як боротьбу людей доброї волі проти проявів зла.
Ідея твору: абстрактне світове зло неможливо подолати, але людство повинно вчитися протистояти його конкретним проявам.
Сюжет твору складає розповідь про один чумний рік в алжирському містечку Оран. Автор на початку твору дає детальний опис цього міста та способу життя його мешканців. Загальне враження від опису – місто потворне та безлике, а мешканці є звичайними споживачами, які не мають духовних прагнень, а обмежуються задоволенням своїх примітивних фізичних потреб. Тому й не дивно, що зрештою тут поширюється чума. Адже люди насправді вже давно зачумлені духовно. Та не всі мешканці є однаковими. Камю умовно поділяє своїх персонажів на три основних типи: людей доброї волі, людей-примиренців та тих, хто шукає зиску з обставин.
Людьми першого типу є лікар Ріє, Жан Тарру, журналіст Рамбер. В образі Ріє найбільш відчутна позиція автора-екзистенціаліста. Розуміючи весь абсурд життя, лікар сумлінно виконує свій обов’язок, активно протистоїть чумі, але насправді розуміє, що остаточна перемога неможлива. Саме він в кінці твору проголошує, що чума ніколи не зникає, а лише може притаїтися та чекати іншого зручного моменту, щоб знову з’явитися. Жан Тарру та Рамбер – люди, які відчувають відповідальність навіть тоді, коли їх це особисто не стосується. Так, Рамбер мав можливість покинути зачумлене місто, але не зробив цього, тому що вважав неправильним бути щасливим одному. Ці герої уособлюють собою тип людей доброї волі, які вважають своїм обов’язком протистояти злу.
До людей другого типу (примиренців) можна віднести Жозефа Грана на отця Панлю. Жозеф Гран – типовий образ “маленької людини” в літературі. І хоча в його душі є прагнення до мистецтва та добра, він заслабкий для того, щоб бути активним борцем проти зла. Але в міру своїх можливостей цей герой все ж допомагає в боротьбі проти чуми. Отець Панлю спочатку не розуміє справжньої суті проблеми, але згодом наступає прозріння і він також намагається допомогти іншим побороти страшну епідемію.
Найстрашніший тип персонажів – третій. Це люди, які намагаються скористатися з лиха інших. Вони по суті є однією з причин неможливості подолання світового зла. Таким у творі є контрабандист Коттар. Його байдужість до долі інших та корисні наміри роблять з нього “співучасника” чуми.
В романі “Чума” Камю висвітлив свої екзистенціальні погляди на світобудову. Так, на його думку, життя абсурдне, але це не означає, що людство повинно примиритися з цим. Так, неможливо подолати абстрактне зло, але цілком можливо протистояти конкретному злу. Це підтверджує і фінал роману – мешканці змогли подолати чуму і відновити звичне життя міста. А фінальні слова Ріє звучать як пересторога на майбутнє. Люди повинні розуміти, що паростки зла все одно будуть постійно проростати. І тільки небайдужість та почуття відповідальності можуть допомогти в протистоянні цьому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)