Аналіз “Подвійне коло”
Новелу “Подвійне коло” вибудовано на умовній, алегоричній ситуації – на невеликому клаптику степового півдня України мало не водночас сходяться загонів різних ідеологічно-політичних угруповань: денікінці, петлюрівці, махновці, червоноармійці. Час і простір тут також умовні, художні, адже історична конкретика в новелі насправді відсутня.
Так, у степу під Компаніївкою в обмеженому часі ніколи не збиралися разом різні воюючі загони. Той умовний бій символізує всю складність ситуації в Україні під час громадянської війни. Назва
Водночас Ю. Яновський підсвідомо порушує провідний мотив радянського мистецтва – піддає сумніву “чистоту червоного прапора”, а з ним правильність більшовицьких ідей.
Більшовика Івана Половця зображено таким
У “Вершниках” через художні образи Ю. Яновський дає власну оцінку зображеного братовбивства, розставляє гуманістичні, загальнолюдські акценти. Наприклад, у відтворенні бою махновського загону Панаса з петлюрівцями, яких очолює Оверко Половець. Куля Панаса “вибила Оверкові мозок на колесо”, – констатує автор і тут же розгортає символічну картину: “…блискавка розколола хмару, слідом ударив грім”. В описі похорону вирізняється художня деталь – дощ: “По обличчю Панаса Половця (він убив брата! – Авт.) бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав”. Остання фраза підкреслює символічну довготривалість дощу-плачу в цьому часі, у якому “залізна жорстокість” опанувала людьми.
Чи змиє дощ – у міфології багатьох народів символ очищення від усякої нечисті – цю грішну землю? Це риторичне питання звучить підтекстово, бо на горизонт (як новітнє апокаліптичне дійство) виступає вже наступний загін – інтернаціоналіста Івана Половця. І все повториться по-новому колу, дарма що цей загін іде під червоним прапором. Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу шляхом братовбивства. Дощ на обличчі Панаса і всього загону – то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування.
Отже, Ю. Яновський підсвідомо звертається до цінностей християнської моралі. Використовуючи біблійний міф про Каїна та Авеля, він не сприймає і не підтримує братовбивчий спосіб вирішення конфліктів. Хоч у новелі кілька разів і повторюється фраза “рід розпадається, а клас стоїть”, але для автора вона є лише болісною констатацією страшних реалій революційної дійсності, як і загрозливою іасторогою небезпеки “подвійного кола”.