Аналіз (критика) оповідання “Зав’язь” Григіра Тютюнника
Оповідання Григора Тютюнника “Зав’язь” дало назву його першій збірці, яка вийшла 1966 року. Невеличке оповідання на три сторінки розгортає цілу історію зародження першого кохання на тлі життя повоєнного села (стара хата з цвіллю у вологих кутках, відсутність одягу і палива – взимку тільки на печі можна всидіти, найбільшою мрією дівчат є прикраси, а хлопців – вивчитися “на шофера”). В оповіданні відбиті народні звичаї та мораль (повага до старших, колядки і народні пісні, вишиванка як найкращий подарунок від коханої).
За
Розглядаючи твір “Зав’язь”, слід перед усім звернути увагу на символічність заголовку: це зав’язь першого кохання, що народжувалось навесні, у час цвітіння саду і появи зав’язі – майбутнього плоду.
Сюжет оповідання побудований на виразних деталях (хоча у творі вони і виконують нерівнозначні функції). Через наскрізну деталь,
Кохання Миколки і Соні відбувається на тлі весняного пробудження природи. Весна, пробуджуючи все живе, оновлює не тільки навколишній світ, але, даючи людині радість, оновлює і її душу. Тому невипадково зародження кохання відбувається саме цієї пори року.
У творі наскрізною деталлю виступає “зав’язь”. Вона спочатку є конкретною деталлю, але згодом переростає у головну ідею твору.
“Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь”. Так письменник показує, що кохання Миколки і Соні зародилося і створює відповідний настрій, готує до подальшого сприйняття на вищому рівні. Ця деталь тут є настільки точною, спрямованою на розкриття авторського задуму, що це дає право вважати зав’язь деталлю-образом з глибоким символічним змістом. Ще раз ця деталь повториться, коли наприкінці Миколка повернеться і почує від діда слова: “Ану, лишень, парубоче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав’язь”.
Автор ніби говорить про те, що зав’язь зародилася, але за неї ще треба боротися.
Характери героїв – Миколки, його діда Лавріна та Соні – виписані виразно, але дуже лаконічно, і сповнені легким народним гумором. Це відчувається у діалогах діда з онуком. Мова діда колоритна і жартівлива:
” – То дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!
– Просто в неї міцний характер, – кажу спокійно, аби швидше виприснути з дому.
– Еге ж, – бубонять, – і тюрма міцна, та чорт їй рад…”
“Зав’язь” сповнений ліризмом твір, який завдяки високій асоціативності художніх образів дозволяє кожному читачеві знайти у ньому щось своє, неповторне, що повертатиме його до цього оповідання знов і знов.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)