Аналіз добутків св. Терези
По самих заголовках добутків св. Терези вже видно, як глибоко вона намагалася проникнути в той внутрішній мир, куди захоплювала своїх послідовників: “Внутрішня міцність”, “Шлях до досконалості”, ” Історія мого життя” і інші. Ніде тут немає й мовлення ні o зовнішніх явищах, ні o законах природи, думка залишається замкнутої в суб’єктивному світі, і в цьому спіритуалізмі, вічно зануреному в самого себе, є якась хтива сила.
У всьому житті св. Терези постійно проявляється керівництво розуму, і, при вивченні характеру її діяльності,
Приведемо її знаменитий сонет:
Не заради вічного святого наслажденья
Тебе, Рятівник мій, я гаряче люблю,
Не борошна пекельні бентежать думка мою,
Коли я цураюся від зла й прегрешенья.
Ні, я люблю Тебе за це всепрощенье,
Що Ти вирік ворогам перед смертю своєї,
Люблю Тебе за хрест, за виразки й мученья,
За кров, що струменіла від цвяхів.
И якщо б не було ні пекла й ні раю,
Любов моя до Тебе глибока, свята,
Зігріта Твоїм божественним вогнем,
Неслася б до небес сердечною мольбою,
И я б, як тепер, відмінювалася перед Тобою,
Перед цим світовим голгофським вівтарем.
(* No me mueve, mi Dios, para querer te
El cielo que me tienes prometido
Ni me mueve el infierno tan temido
Para dejar por eso de ofender te.
Tu me mulves, mi Dios; mueve me el ver te
Clavado en esa cruz y escarnecido;
Mu? ve me el ver tu cuerpo tan herido;
Mueven me las angustias de tu muerte.
Mu? ve me, enfin, tu amor de tal manera
Que, aunque no hubiera cielo, yo te amara,
Y aunque no hubiera infierno, te temiera.
No me tienes que dar por que te quiera,
Por que, si cuanto espero no esper? ra,
Lo m? smo que te quiero te quisiera.)
Наш недосконалий переклад може дати лише слабке поняття o тім, що виражено в цих строфах іспанською мовою, тут сила почуття, поступово піднімаючись патетичною, жагучою гамою, повинна була невідхильно діяти на сприйнятливі душі, робити в них швидкий перехід від відносного спокою з вищої екзальтації.
Таким же містичним духом були перейняті й всі видатні послідовники св. Терези, так жив і діяв св. Хуан Христов, – засновник ордена босоногих кармелітів, духівник авильского монастиря, де св. Тереза була ігуменею, і разом з тим автор містичних творів. Він написав трьохактну алегорію “Сходження на гору Кармель” і “Похмура ніч душі”, – діалог між праведною душею і її Божественним нареченим. Імператриця Марія – дочка Карла V і її дочка – Хуанна, королева Португальська, – обидві прийняли постриг у монастирі-кармеліток, – думали, почували й надходили по тимі ж зразкам, a Катарина Кардонская, – колишня наставниця. Дона Хуана Австрійського й близька родичка принцеси Салернской, – провела цілих вісім років суворої отшельнической життя в печері, тільки згодом випадково відкритої пастухом, і цим добровільним зреченням від всіх земних радостей, – постом, молитвою, самокатуванням вона придбала таку могутню силу, що скорила самого переможця при Лепанто, збудивши як у ньому, так і у всій його армії, гарячий фанатизм.
Вплив св. Терези відбивається й на двох найбільших духовних письменниках, яких народжувала Іспанія в ту епоху, коли релігія, безсумнівно, була головним двигуном громадського життя. Це Люис Гранадский, – автор книги “Керманич грішників”, o якої з похвалою озивається Мольер (Sganarelle) (*), і Люис Леонский, що написав Toлкование на книгу Іова, Імена Христови та інші. Ці письменники, за своїм характером, мало підходять на французьких, – на Боссюе, наприклад, або на Массильона. З боку форми, тобто краси складу і ясності вираження думок, перевага безсумнівно залишається за останніми; але якщо ми зіставимо в проповідниках двох націй ступінь страсті почуттів, що виражаються, силу їхнього враження й впливу, глибину проникнення в серця, то пальма першості повинна бути присуджена іспанцям.
(* Так, Керманич грішників – одна із кращих книг;
Читати б вам її так черпати назиданья, –
Тоді й всі мої розумні желанья,
Без заперечення, ви б виконували вмить.)
Існує один розповсюджений переказ o Люисе Леонском, що ми приводимо тут заради ілюстрації його характеру. Великий проповідник і разом з тим чудовий лірик поет, Людовик Леонский задумав перекласти на іспанську мову “Пісня Пісень” царя Соломона. Коли ця робота вже значно просунулася вперед, один з послушників, що спостерігав за чистотою його келії, викрав рукопис і представив її духовному начальству. Інквізиція приходить у хвилювання, і Люис Леонский, професор Богослов’я в Саламанкском університеті, укладений у в’язницю. Наслідок по цій справі затягається на цілих п’ять років, і в різний час підсудного сім разів призивають до формального допиту. Нарешті, коли Верховне Судилище в Мадриді визнало його невинним і університетською кафедрою була повернута йому знову, Люис, поспішаючи скористатися цим давно бажаним рішенням, у той же день з’явився перед своїми слухачами, тими, що зібралися незліченною юрбою, і, не згадавши навіть ні єдиним словом o винесених гоніннях, з неостиглою любов’ю до справи, почав своє мовлення звичайними словами: “Отже, ми говорили востаннє…”, начебто вчора тільки перервав свою лекцію, a не п’ять років тому. Перейнятий почуттям дисципліни, як щирий солдат з армії церкви, він покірно виносить свій довголітній арешт і, відбувши покарання, з колишньою енергією береться до зброї, вертаючись до свого поста
(1 votes, average: 5.00 out of 5)