Американська школа літературного модернізму
Американська школа модернізму найбільше яскраво представлена поетичною практикою й теоретичними поглядами таких мэтров модернізму, як Эзра Паунд (1885-1972) і Томас Стерням Элиот. У своїй поетичній практиці Паунд виходив із прагнення створити “повні маски себе в кожній поемі. Я продовжив їх у довгій серії перекладів, які були всього лише ретельно обробленими масками”.
Його поезія виряджається в строкаті одяги латинських, грецьких, англосаксонських, провансальських, італійських, французьких, японських і китайських поетів і не випадково
В 1920 році Паунд переїжджає в Париж, де живе до 1924 року, займаючись музикою. Тоді ж у нього пробуджується інтерес до політичних і економічних проблем. У критику буржуазії Паунд виходив з эстетического аристократизму. Найбільше його пугала можливість вторгнення в сферу високого мистецтва юрби, народу. Аристократизм
Американські письменники, що перебували в Європі, не створили оригінальних модерністських шкіл. Вони активно включалися в діяльність різних модерністських угруповань – французьких, англійських і разнонациональних. Видну роль у пропаганді модернізму зіграли “маленькі журнали”, які видавалися американськими письменниками, що виїхали в Європу,- “вигнанцями”, як вони себе називали. Серед “вигнанців” більшість становили письменники молодшого покоління, які зневірилися в буржуазні ідеали, у капіталістичну цивілізацію, але не могли знайти реальної опори в житті. Їхнє сум’яття й виразилося в 20-і роки в модерністські шуканнях
Трохи відособлене місце в американській модерністській колонії в Парижі займала Гертруда Стайн (1874-1946). Власна її творчість не залишила скільки-небудь істотного сліду в історії американської літератури. Якщо її ім’я часто згадується в книгах по історії американської літератури, то цим вона зобов’язана своєму знайомству з багатьма видатними американськими письменниками, насамперед з Эрнестом Хемингуэем.
Гертруда Стайн зібрала навколо себе кружок американських літераторів у Парижі, що особливо активно діяв на початку 20-х років. Стайн випливала за ідеалістичними теоріями Бергсона й прагматизмом Вільяма Джеймса. Вона обгрунтувала літературний
Абстракціонізм, уважала, що варто звільнити слово від його “змісту”, від певного значення, створювати “позачасові” добутки й т. п. Погляди Стайн є найбільш послідовним, а тому й найменш плідним вираженням модернізму в літературі США 20-х років
Світова економічна криза 1929.-1933 років, потрясший дощенту економіку США, розвіяв ілюзії про “процвітання”, про винятковість розвитку американського капіталізму. Він розкрив гнилість і неміцність буржуазного суспільства. Близько 17 мільйонів безробітні к. 1933 року були живим обвинуваченням капіталістичної системі
Проблема Відносини” до робочого руху, до соціалізму була поставлена, на порядок денний літератури США самим життям і стала стрижнем літературного розвитку в 30-і роки. Про робочий рух під час кризи писали Теодор Драйзер і Синклер Льюис, Шервуд Андерсон і Линкольн Стеффенс, а також багато хто інші. Особливо показовий шлях в 30-і роки Теодора Драйзера й Линкольна Стеффенса.
Драйзер під час кризи практично стає на позиції комуністичної партії. В 30-і роки він – один з організаторів широкого руху прогресивних письменників, один з найбільш активних борців за літературу соціалістичного реалізму. Гірке” ским горінням проникнуть заклик Драйзера до інтелігенції “об’єднатися з масами в їхній боротьбі за встановлення л-учшего й більше справедливого ладу”. Величезний відгук одержали знамениті слова Линкольна Стеффенса, сказані їм ще в. 20-і роки після відвідування Радянського Союзу: “Я бачив Майбутнє, .воно наступило”. Ці слова були особливо знаменні в роки кризи, що наочно показав перевагу соціалізму над капіталізмом. Велике значення мала публікація “Автобіографії” (1931) Стеффенса. Стеффенс (1866-.1936) почав творчий шлях як “разгребатель бруду”, як представник викривальної літератури початку століття й придбав на цьому поприщі більшу популярність і авторитет. Чотиритомна “Автобіографія” містить історію мужньої боротьби Стеффенса проти американського бізнесу, корупції й продажності правосуддя, державного апарата
“Автобіографія” Стеффенса підводила підсумки життя цілого покоління письменників США. Показавши ілюзорність віри “разгреба-телей бруду” у підвалини буржуазної демократії, безплідність і примарність сподівання на реформи, книга кликала до переоцінки дійсності з найбільш передових і послідовних позицій і давала багату їжу для міркування письменникам у бурхливі роки кризи, коли багато хто з них вирішували для себе проблему – “у якому йти, у якому боротися стані”. Саме цим пояснюється величезний успіх і популярність “Автобіографії” в 30-і роки
Процес залучення американської літературної інтелігенції в широкий прогресивний літературний рух почався в жовтні 1929 року, коли були створені перші Клуби Джона Рида. Метою цих Клубів було “з’ясувати принципи й завдання революційного мистецтва й літератури, пропагувати їх і практикувати”. До травня 1932 року було створено 13 таких клубів. У червні того ж року з’явилося 6 нових організацій передових письменників. В 1932 році була скликана перша національна конференція учасників Клубовджона Рида, в 1934 році – друга, на якій було присутнє вже 40 делегатів – представників 1200 членів Клубів. Конференція вирішила скликати національний конгрес американських письменників. У результаті бурхливого руху підсилюється значення журналу “Нью мэссиз”, що з жовтня 1933 року починає виходити щотижня.
Показовим документом літературної боротьби 30-х років була антологія “Пролетарська Література в Сполучених Штатах”, видана в 1935 році за редакцією Майкла Голда й інших і добутку прози, що включало, поезії, репортажі, п’єси й критичний^-критичні-літературно-критичні статті 63 письменників. Під прапором пролетарської літератури виступили тоді люди, дуже різні по своїх поглядах і переконанням; рух пролетарських письменників в, США в 30-і роки поєднувало досить широкі кола літературної інтелігенції, опозиційно настроєної стосовно капіталістичної дійсності. Всі вони тоді визнали за необхідне заявити про свою прихильність справі робітничого класу. Але до кінця 30-х років на позиціях пролетаріату залишилося менше половини учасників антології, інші повернулися в лоно буржуазної ідеології й літератури
(2 votes, average: 4.00 out of 5)