АЛІСА В КРАЇНІ ДИВ – ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ
РОЗДІЛ ІV СИЛА ТВОРЧОЇ УЯВИ
ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ 1832-1898
АЛІСА В КРАЇНІ ДИВ
Історія створення
День 4 липня 1862 р. назавжди ввійшов в історію літературної казки. У цей день професор математики Чарльз Лутвідж Доджсон і священик Робі неон Дакворт вирушили в човні з трьома доньками ректора Лідделла на прогулянку річкою Темзою. Старшій із сестер – Лоріні Шарлотті – на той час було 13 років, середній – Алісі – десять, молодшій – Едіт – вісім. Дівчатка попросили Доджсона, щоб він розповів їм якусь веселу казку. Аліса висловила бажання,
Література і мистецтво
Льюїс
Українською мовою твори Льюїса Керролла переклали: Галина Бушинова (“Пригоди Аліси в Країні Чудес”), Петро Таращук (“Аліса в Країні Чудес”), Леонід Горлач і Микола Лукаш (поезії, уміщені в прозовому гворі), Валентин Корніенко, за редакцією Івана Малковича (“Аліса в Країні Див”, “Аліса в Задзеркаллі”). Російською мовою найкращими с переклади Ніни Демурової, до яких увійшли поетичні переклади віршів С. Маршака, Д. Орловської, О. Седанової.
1 Гравюра (фр. gravure від graver – вирізати, створювати рельєф) – вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет.
Червневий південь золотий,
Ріки сяйливе скло,
В дрібних долоньках дітвори
Пручається весло,
І течією нас аж ген
Від дому віднесло.
Безжальні! В час, як червень нас
Спекотою повив,
Тоді, коли понад усе
Здрімнути я б волів, –
Вам зажадалося, щоб я
Вам казку оповів!
І квапить Перша: “Не барись!
Розкажеш казку! Згода?”
Друга: “Щоб у казці тій
Були чудні пригоди!”
А Третя всіх перебива,
Бо нетерпляча зроду.
Та ось мовчанка залягла,
І, наче уві сні,
Нечутно дівчинка іде
В країні чарівній,
І бачить силу дивних див
В підземній глибині.
Гай-гай!.. Уяви джерело
Вже струменем не б’є.
“Кінець опісля розкажу –
Ось слово вам моє!”
“Опісля, – всі кричать гуртом,
За хвилю настає!..”
Снується нитка спроквола
Моєї диво-казки,
Вже й сонечко ясне сіда –
Доходить до розв’язки…
Гайда додому, день погас
І ніч вдягає маски.
Алісо, казку давніх днів
Сховай до сивини
В тім тайничку, де бережеш
Дитячі любі сни,
Немов прочанин квітку з піль
Своєї сторони!
(Переклад Валентина Корнієнка,
За редакцією Івана Милковича )
Робота з текстом
1. Які реальні події відображено у вступному вірші до повісті Льюїса Керролла “Аліса в Країні Див”?
2. Назвіть імена дівчаток, які згадуються у піриті як Перша, Друга і Третя.
3. Кому присвячено цей вступ до твору? Знайдіть підтвердження своєї думки в тексті.
4. Знайдіть і виразно прочитайте речення, у яких створено чарівну атмосферу казки. Визначте в них метафори та епітети.
Розділ перший
Униз і вглиб кролячою норою
Розділ другий
Озеро сліз
Роздивіться ілюстрацію Дж. Тенніела. Розкажіть, які епізоди відображені на малюнку.
У перших двох розділах автор уводить свою героїню Алісу у фантастичний світ, чарівну атмосферу якого створюють дивовижні події (гонитва за Білим Кроликом, падіння дівчинки в його нору, знаходження загадкової кімнати, утворення від сліз Аліси цілого озера), казкові персонажі (Білий Кролик і Миша, які вміють розмовляти; птахи й звірі, що опинилися в озері сліз) і предмети, наділені незвичайними властивостями (за допомогою напоїв і їжі Аліса збільшується або зменшується, золотий ключик має відчинити дверцята в чарівний садок). На початку книжки Льюїс Керролл протиставляє нудьгу та розчарування Аліси від книжки “без малюнків та розмов” (тут маються на увазі надто повчальні й не цікаві для дітей твори того часу)
Силі творчої фантазії, де вже не може бути ніякого смутку. Стрімкий рух героїні в різних просторах, що дивним способом змінюються, а також швидка зміна її самої цілком відповідають законам чарівної казки.
Льюїс Керролл у своїй книжці висміював ті художні твори, які були перевантажені моральними прикладами й повчаннями, викликаючи в дітей не стільки прагнення вдосконалюватися, скільки нудьгу. У розділі 2 письменник придумав віршик про крокодила на зразок вірша Ісаака Воттса про маленьку бджілку, котра постійно працює. Крокодил у вірші Льюїса Керролла зовсім не може бути взірцем, бо був кровожерливим (поїв усіх рибок). Звісно, це веселило дітей як тоді, так і тепер.
1. Прочитайте виразно оригінал і переклад вірша про крокодила.
2. Знайдіть прикметники й іменники, які характеризують крокодила (в оригіналі і перекладі). Порівняйте їх.
3. Як ви думаєте, чи підходять пестливі слова (у перекладі) до образу крокодила? З якою метою вони використані?
How doth the little crocodile Хороший крокодилонько
Improve his shining tail, Качається в піску,
And pour the waters of the Nile Пірнає в чисту хвиленьку,
On every golden scale! Споліскує луску.
How cheerfully he seems to grin, Як він покаже зубоньки,
How neatly spreads his claws, Привітно сміючись,
And welcomes little fishes in, To рибоньки-голубоньки
With gently smiling jaws! Самі у рот плись-плись!
(Переклад Валентина Корнієнка, за редакцією Івана Малковича)
Робота я текстом розділів 1-2
1. Розкажіть про події, що трапилися з Алісою в перших двох розділах.
2. За допомогою яких чарівних предметів вона збільшувалася й зменшувалася?
3. Опишіть Кілого Кролика. Куди він так квапився?
4. З ким ще зустрілася Аліса?
5. Про що говорили персонажі?
Краса слова
Гра словами і смислами. Чарівність створеного Льюїсом Керроллом художнього світу увиразнюють не тільки дивовижні пригоди й істоти, а й різноманітні слова й вирази, що є виявом літературної гри. Мова Аліси в казковому світі перестає відповідати усталеним мовним нормам і правилам. У мовленні героїні з являється ціла низка неправильних сполучень, спеціально вигаданих автором (на зразок дитячих), щоб підкреслити належність самої героїні до цього світу. “Усе дивасніше й дивасніше! – вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула, як правильно говорити). – Тепер я розтягуюсь, наче найбільша у світі підзорна труба!” (англ. “Curioser and curioser!” criеd Alice (she was so much surprised that for a moment she quite forgot how to speak good English). “Now I’m opening; out like the largest telescope that ever was!”). Згодом героїня відчуває захоплення від того, що “стягується, як підзорна труба” (англ. “shutting up like a telescope”). Це суперечило прийнятим у тогочасній літературі традиціям зображення слухняних дівчаток.
– Знайдіть у перших двох розділах інші приклади порушення усталених норм і правил (мовних, математичних, часових, просторових та ін.). З якою метою автор використовує цей літературний прийом?
Творче завдання
1. Знайдіть у перших двох розділах експозицію та зав’язку повісті.
Доведіть свою думку, спираючись на визначення частин сюжету.
2. Інсценуйте розмову Аліси та Миші (кінець розділу).
Розділ третій Гасай-Коло та довгий хвіст
У повісті “Аліса в Країні Див” знайшли відображення особливості суспільного життя Англії того часу. Назва розділу в оригіналі звучить як “A caucus-race and a long tale”. “Caucus” означає передвиборчі дебати, а “rасе” відповідно – змагання. В англійській мові “caucus-race” означає вид змагання (кожен бере в ньому участь, коли хоче і як хоче). Льюїс Керролл порівнює політичну ситуацію того часу з грою, у якій немає ніяких правил і норм. В українському перекладі В. Корнієнка хоча й немає відповідника виразу “caucus-race”, але сутність самої гри відображено точно: “…всі пускалися бігти самі й спинялися, коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так вже й просто”.
Краса слова
Фігурні вірші. Одним із найцікавіших прикладів художнього новаторства письменника є так звані “фігурні” (мальовані) вірші, у яких поєднані слово й зоровий образ. Яскравим зразком таких віршів є історія Миші, яка розповідає про те, чому миші, коти та собаки ненавидять одне одного. Вірш має вигляд хвостика (саме так сприйняла його Аліса).
Робота з текстом розділу 3
1. Які запитання обговорювало товариство, що зібралося на березі?
2. Назвіть учасників зібрання. Хто головував на ньому?
3. Доведіть, що в описі дивного зібрання Льюїс Керролл висміює вади суспільного життя іі людські вади.
4. Розкажіть про сутність гри “Гасай-Коло”? Як вона пов’язана з реальним життям Англії того часу?
5. Про що йшлося в історії миші?
У повісті “Аліса в Країні Див” знаходимо чимало прикладів літературної гри, коли деякі слова вимовляються однаково, але пишуться по-різному і мають різні значення, що призводить до непорозумінь (каламбур1).
1. Виразно прочитайте поданий уривок, перекладіть його українською.
“Mine is a long and a sad tale!” said the Mouse, turning to Alice, and sighing.
“It is a long tail, certainly”, said Alice, looking down with wonder at the Mouse’s tail: “but why do you call it sad?”
3. Як промовляються і які значення мають слова tale і tail?
Розділ шостий Порося та перець
У розділі 6 з’являється Герцогиня, яка втілює у творі сувору мораль “вікторіанської” доби. Вона всіх повчає, але в її будинку стояв справжнісінький гармидер: “Хтось верещав, хтось чхав, час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд. У домі неможливо було дихати від перцю, розсипаного скрізь. У такий спосіб Льюїс Керролл критикує задушливу атмосферу того часу. Герцогиня зі своїми жорстокими методами й вимогами (“Відтяти їй голову!-“, “Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса, земля крутилася б куди шпаркіше”, “Ой, дай мені спокій!”) уособлює обмеженість мислення й тогочасну систему виховання, де не було поваги до дитини, до її прав і свобод.
У повісті “Аліса в Країні Див” яскраво виявилися традиції англійського фольклору. У створенні деяких казкових персонажів письменник спирається на приказки. Наприклад, образ Чеширського Кота (Cheshire-Cat) пов’язаний з англійською приказкою “Посміхається, як Чеширський Кіт” (англ. “То grin like a Cheshire-Cat”). Існують дві версії щодо її виникнення. Згідно з першою, у графстві Чешир (де народився Керролл) над дверима таверни був намальований хижак (лев або тигр), а оскільки маляр не дуже вмів малювати, то в нього вийшов кіт, який усміхався. Згідно з другою версією, чеширським сирам колись надавали форму усміхнених котів. “Коти з графства Чешир сміються на весь шир”, – каже Герцогиня. Прикметною особливістю Чеширського Кота в повісті Льюїса Керролла є усмішка, інколи її можна побачити навіть без самого Кота, який має здатність то з’являтися, то зникати. Так письменник підкреслює чарівність подій у казковому світі, де опинилася Аліса.
1 Каламбур – літературний прийом, використання в одному тексті різних значень одного слова або різних слів (словосполучень), подібних за звучанням.
Образ Капелюшника (a Hatter) походить від англійської приказки “Божевільний, як капелюшник” (англ. “Mad as a hatter”). Вірогідно, що ця приказка пов’язана з тим, що з давніх-давен капелюшники використовували ртуть та інші небезпечні розчини для своїх фетрових виробів, а тому й самі від отруєння ртуттю часто хворіли на розлади свідомості. Образ Шаленого Зайця (a March Hare) з’явився теж не випадково, в його основі покладено приказку “Казиться, мов березневий заєць” (англ. “Mad as a March hare”).
Робота з текстом розділу 6
1. Розкажіть про перебування Аліси в будинку Герцогині.
2. Охарактеризуйте образ Герцогині. Доведіть, що цей образ містить критику системи виховання того часу.
3. Прочитайте виразно в особах розмову Аліси з Чеширським Котом. Поясніть слова Кота: “Якщо в тебе всі вдома, то чого ти тут?”
4. Які англійські приказки покладено в основу образів Чеширського Кота, Капелюшника, Шаленого Зайця?
Творче завдання
Намалюйте улюблений епізод з цього розділу й стисло перекажіть його.
Розділ сьомий
Божевільне чаювання
Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць і Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун1, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями й перемовлялися через його голову.
“Страх незручно для Сонька, – подумала Аліса. – Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже”.
Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.
– Немає місця! Немає місця! – загукали вони, помітивши Алісу.
– Місця скільки завгодно! – обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.
– Скуштуй вина, – люб’язно запропонував Шалений Заєць.
Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.
– Не бачу тут ніякого вина, – сказала Аліса.
– А ніякого й немає, – знизав плечима Шалений Заєць.
– Тоді не вельми гречно мені його пропонувати! – сердито мовила Аліса.
– Так само, як і сідати за стіл без запрошення, – сказав Шалений Заєць.
– А я не знала, що його накрито тільки для вас, – відказала
Аліса. – Тут далеко більше, ніж три чашки.
– Тобі слід постригтися, – сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався).
– А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, – з притиском мовила Аліса. – Це дуже нечемно!
Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:
– Чим крук схожий на капшук?
“Ну, тепер буде веселіше! – подумала Аліса. – Люблю загадки!”
– Думаю, я розлущу ваш горішок, – промовила вона вголос.
1 Сонько-Гризун (англ. Dormouse) – миша, що живе на дереві й нагадує маленьку білку. Назва сонна миша пояснюється тим, що ці тваринки – нічні, тож сплять удень; узимку вони теж упадають у сплячку.
– Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? – мовив Шалений Заєць.
– Саме це, – відповіла Аліса.
– Тоді думай, що кажеш, – мовив Заєць.
– Я завжди думаю! – поквапливо сказала Аліса. – Принаймні… принаймні кажу, що думаю… Зрештою, це одне й те саме!
Аніскілечки! – скрикнув Капелюшник. – Ти ще скажи, ніби “я бачу, що їм” і “я їм, що бачу” – одне й те саме.
– Ти ще скажи, – докинув Шалений Заєць, – ніби “я люблю те, що маю” і “я маю те, що люблю” – одне й те саме!
– Ти ще скажи, – підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що “я дихаю, коли сплю” і “я сплю, коли дихаю” – одне й те саме!
– Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, – зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.
Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.
Капелюшник перший порушив мовчанку.
Яке сьогодні число? – звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.
– Четверте, – хвильку подумавши, мовила Аліса.
На два дні відстає, – зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця: – Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.
– Але ж то було масло найвищого гатунку, – сумирно відповів той.
– Так, але в нього могли потрапити крихти, – буркнув Капелюшник. – Додумався – мастити кухонним ножем!
Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп’явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:
– Але ж масло було найвищого гатунку!
– Який кумедний годинник, – зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. – Показує дні, але не показує годин!
– Ну то й що? – промимрив Капелюшник. – Може, твій годинник показує роки?
– Певне, що ні, – жваво відказала Аліса. – А все тому, що рік триває дуже довго.
– Отак і мій! – сказав Капелюшник. Аліса розгубилася.
Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.
– Я не зовсім вас розумію, – сказала вона якомога чемніше.
– Сонько знову спить, – зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.
Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:
– Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я.
– Ну, як там загадка? Ще не відгадала? – запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.
– Здаюся! – сказала Аліса. – І яка ж відповідь?
– Уявлення не маю, – сказав Капелюшник.
– Я так само, – озвався Шалений Заєць.
Аліса стомлено зітхнула:
– І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!
– Якби ти знала Час так, як я, – насупився Капелюшник, ти б цього не казала, бо Він – живий.
– Не розумію, – сказала Аліса.
– Ще б пак! – зневажливо тріпнув головою Капелюшник. – Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!
– Здається, ні… – обережно відповіла Аліса. – Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.
– Ага! Тоді все ясно! – сказав Капелюшник. – 3 Часом треба поводитися правильно! Бач, якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев’ята ранку – саме час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце – і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.
– Хотів би я, щоб настав час обіду, – тихенько зітхнув Шалений Заєць.
Звісно, це було б чудово, – задумливо мовила Аліса, – тільки до того часу я ще, мабуть, не встигну зголодніти.
– Мабуть, – погодився Капелюшник. – Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.
– Так і ви робите? – запитала Аліса.
Капелюшник скрушно похитав головою.
– Аби ж то… Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чанною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, – на великому королівському концерті. Я мав співати:
Іди, іди, борщику.
Зварю тобі дощику
В олив’янім горщику…
– Знаєш цю пісню?
– Та наче щось таке чула, – відповіла Аліса.
– Там є ще продовження, – і Капелюшник заспівав:
Мені каша, тобі дощ,
Щоб періщив густий борщ!
Іди, іди, борщику…
Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: “Іди-іди-іди-іди – іди…”
Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.
– Отож бо, – повів далі Капелюшник, – доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: “Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!”
– Яке дикунство! – вигукнула Аліса.
– І відтоді, – тоскно додав Капелюшник, – Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді в нас завжди шоста година.
Нараз Алісу осяяв здогад.
– І тому стіл накритий до чаю? – спитала вона.
– Атож, саме тому, – зітхнув Капелюшник. – У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.
Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? – спитала Аліса.
Достеменно так, – відповів Капелюшник. – Вип’ємо чашку н пересідаємо до другої.
– А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? – ризикнула спитати Аліса.
– Давайте міняти тему! – утрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. – Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.
– Боюсь, я не знаю жодної, – збентежилася Аліса.
– Тоді розкаже Сонько! – скрикнули обидва чає пивці. – Гей, Сонько, прокинься! – І вони ущипнули його відразу з обох боків.
Сонько спроквола розплющив очі.
Я не спав, – озвався він хрипким голосочком. – Я чув, хлопці, кожне ваше слово.
– Розказуй казку! – зажадав Шалений Заєць.
– Будь ласка, – підхопила Аліса.
– Але хутко, – докинув Капелюшник, – бо знову заснеш і не докажеш до кінця.
– Колись давно жили собі три сестрички, – швидко заторохтів Сонько, – і звали їх Олша, Асіла і Тільда. І жили вони на дні криниці.
– І що вони там їли? – запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.
– Мелясу, – сказав Сонько, хвильку подумавши.
– Не могло такого бути, – лагідно зауважила Аліса, – адже вони всі були б недужі.
– А вони й були недужі, – сказав Сонько. – Дуже недужі…
Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.
– А чому вони жили на дні криниці? – допитувалася вона далі.
– Чому ти не п’єш більше чаю? – цілком серйозно мовив Шалений Заєць.
– Більше? – образилася Аліса. – Я ще взагалі його не пила!
– Більше чаю вона не хоче, – задумливо сказав Шалений Заєць.
– Ти хочеш сказати, менше чаю вона пе хоче, – утрутився Капелюшник, – адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.
– А вашої думки ніхто не питав, – зауважила Аліса.
– То хто тут зачіпає приватні теми? – переможно запитав Капелюшник.
Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знову повернулася до Сонька.
– То чому ж вони жили на дні криниці?
Сонько знову трохи подумав і промовив:
– Бо то була мелясна криниця.
– Таких не буває! – сердито сказала Аліса.
– Тс!, тс!.. – засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.
– Як моє не в лад – я із своїм назад! Докінчуй казку сама, – набурмосився Сонько.
– Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! – покірно сказала Аліса. – Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.
– Один! Аякже! – запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.
– Отже, ці три сестрички… вони, бачте, жили собі, лижучи…
– Лежачи? – засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.
– Не лежачи, а лижі/чи – вони лизали мелясу! – випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.
– Мені потрібна чиста чашка, – перебив Капелюшник. – Пересуньмося на одне місце.
І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць – на місце Сонька, й Алісі, хоч-не хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця.
Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком,
Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.
– І все ж я не розумію: як вони там жили?
– Як, як? – озвався Капелюшник. – Лизнуть меляси, та й точать ляси.,. Уторопала, дурненька?
– Перепрошую, а що таке ляси? – спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.
– Ляси – це баляндраси, – пояснив Сонько.
Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.
– Отак вони й жили, – вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити соп, – лизнуть меляси, поточать ляси та й малюють всякі вихиляси – усе, що починається з літери Б.
– Чому саме з Б? – поцікавилася Аліса.
– А чому б і ні? – рвучко підвів голову Шалений Заєць.
Аліса знову замовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:
– … з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько… До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?
– М… м… м… Як би вам сказати, – остаточно розгубилася Аліса. – Я не думаю…
– То й не кажи нічого! – озвався Капелюшник.
Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі – чи не покличуть її назад.
Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька в чайник.
Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! – казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. – Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!
Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.
Оце цікаво! – подумала вона. – А втім, сьогодні цікаве все. Думаю, мені можна туди ввійти?
Вона ввійшла, і… знову опинилася в довгому коридорі з тим самим скляним столиком.
“Тепер я вже буду мудріша”, – сказала вона подумки й почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба й гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.
І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.
(Переклад Валентина Корнієнка,
За редакцією Івана Малкавича )
У розділі сьомому “Божевільне чаювання” (анг. “А mad tea-party”) автор спирається на англійську традицію пити чай о п’ятій годині вечора (у творі – о шостій, до речі, саме о шостій збиралися пити чай доктор Доджсон і сестри Лідделл). Аліса п’є чай в компанії Капелюшника, Шаленого Зайця й Сонька-Гризуна. Це божевільне чаювання називається саме так, бо його учасники не хотіли змінювати свої чашки, а натомість мінялися місцями.
В українському перекладі В. Корнієнка цей вираз передано абсолютно точно – божевільне чаювання.
Письменник також використовує давню англійську традицію створення загадок, що не передбачали відгадок. Капелюшник запитує Алісу: “Чим крук схожий на капшук?” (Англ. “Why is a raven like a writing-desk?”) Автор стверджує те, що не все у світі має логічне пояснення. Однак те, що не має пояснення, не означає, що цього не існує взагалі.
Робота з текстом розділу 7
1. Назвіть учасників божевільного чаювання.
2. Опишіть місце, де воно відбувалося.
3. Поясніть, чому чаювання казкових персонажів називається божевільним.
4. Які англійські традиції знайшли відображення в цьому розділі?
Як і з якою художньою метою вони використані письменником?
5. Назвіть імена казкових героїнь, у яких угадуються сестри Лідделл.
6. Яка історія пов’язана з ними? Хто її розповідає?
Краса слова
Гри словами и смислами. Літературна гра словами й смислами з розвитком сюжету стає все цікавіша й веселіша. Ось, наприклад, характерний для казки Льюїса Керролла прийом перестановки слів у реченні. “Я завжди думаю! – поквапливо сказала Аліса. – Принаймні… принаймні кажу, що думаю. Зрештою, не одне й те саме!” А Капелюшник заперечив: “Аніскілечки!.. Ти ще скажи, ніби “я бачу, що їм” і “я їм, що бачу” – одне й те саме”. А Сонько-Гризун підтвердив: “Ти ще скажи, що “я дихаю, коли сплю” і “я сплю, коли дихаю” – одне и те саме!”
– Знайдіть у творі подібні приклади мовної гри. Придумайте українською (або англійською) мовою свої приклади перестановки слів у реченнях зі зміною смислу.
Розділ восьмий
Королевин крокет1
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але трос садівників фарбували їх на червоні. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
– Обережніше, П’ятірко! Ти мене всього обляпав!
– Я ненароком! – буркнув П’ятірка. – Це Сімка підбив мені лікоть.
1 Крокет (англ. croquet) – спортивна грa, учасники якої ударами спеціальних молотків із довгою ручкою проводять шари крізь ворота, що розставлені на майданчику в певному порядку. Гра користувалася великою популярністю в XIX ст. серед представників англійської знаті.
Сімка підвів очі й сказав:
– Браво, П’ятірко! Завжди звертай на іншого!
– Ти б краще помовчав! – сказав П’ятірка. – Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!
– А то за що? – поцікавився той, кого обляпали.
– А то вже не твій клопіт, Двійко! – сказав Сімка.
– Ба ні, якраз його! – вигукнув П’ятірка. – І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
Сімка жбурнув пензля.
– Більшої кривди годі уяви… – почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він загнувся.
Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.
– Чи не будете ласкаві сказати, – несміливо озвалася Аліса, – навіщо ви фарбуєте троянди?
П’ятірка із Сімкою промовчали й тільки глипнули на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:
Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом…
Тут П’ятірка, який тривожно позирав у глиб саду, загорлав:
– Королева! Королева! – і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, й Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.
Першими з’явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними – так само в колоні по двоє – крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п’ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі – у чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.
Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.
“Та й хто тоді буде на них дивитися, – подумала вона, – коли всі лежатимуть долілиць?”
Тож вона стояла на місці й чекала.
Коли процесія порівнялася з Алісою, усі зупинилися і прикипіли до неї очима.
– Хто це? – грізно запитала Королева.
Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише усміхнувся і вклонився у відповідь.
– Ідіот! – тріпнула головою Королева й звернулася до Аліси:
– Як тебе звати, дитино?
– Аліса, ваша величносте, – щонайменьше відказала Аліса, а про себе додала: “Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися”.
– А оце хто? – тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща.
(Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то – садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, – сорочки ж бо в колоді всі однакові).
– Звідки мені знати? – відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. – То не мій клопіт.
Королева почервоніла з люті і, хижо блимнувши очима, вереснула:
– Відтяти їй голову! Відтя…
– Дурниці! – твердо промовила Аліса на весь голос, – і Королева затихла.
Король запобігливо торкнув її за рукав:
– Не гарячкуй, моя люба, це ж бо дитина!
Королева сердито повернулася до нього спиною й звеліла Валетові:
– Переверни їх!
Валет обережно перевернув садівників носаком черевика.
– Встати! – верескнула Королева.
Садівники прожогом посхоплювалися й стали кланятися всім підряд – Королю, Королеві, королівським дітям і цілій громаді.
– Годі! Годі! – зарепетувала Королева. – Мені вже світ закрутився! – І, кивнувши на трояндовий кущ, спитала:
– Ви що тут робили?
– З дозволу вашої величності, – покірно пробелькотів Двійка, уклякаючи на одне коліно, – ми старалися…
– Усе ясно! – мовила Королева, розглядаючи троянди. – Постинати їм голови!
І процесія рушила далі. Відстали тільки трос вояків, що мали скарати безталанних садівників.
Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися.
– Не бійтеся, ваші голови будуть на місці, – мовила Аліса й повкидала садівників у найближчий квітковий горщик.
Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.
– Ну як там голови? – крикнула Королева.
– Були, та загули, ваша величносте! – відгукнулися вояки.
– Молодці! – гукнула Королева. – У крокет граєте?
Вояки мовчки звернули погляди на Алісу: питання вочевидь стосувалося її.
– Граю! – гукнула Аліса.
– То гайда з нами! – ревнула Королева.
Й Аліса, чия цікавість була розпалена до краю, пристала до процесії.
– М…м…м… Ох же гарний день сьогодні! – озвався збоку несміливий голос: поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя.
– Дуже гарний, – притакнула Аліса. – Герцогині не бачили?
– Т-с-с-с!.. – оглядаючись через плече, занепокоївся Кролик.
Він звівся навшпиньки й шепнув Алісі у вухо:
– Її засуджено до страти.
– За віщо? – поцікавилася Аліса. – Якась змова? шкода?
– Вам шкода? – нашорошився Кролик.
– Ба ні! – сказала Аліса. – Зовсім не шкода. Я спитала:
” За віщо?”
– Вона нам’яла Королеві вуха, – промовив Кролик,
Аліса пирснула сміхом.
– Т-с! Т-с! Королева почує!.. – злякано зашепотів він. –
Герцогиня, бачте, спізнилася, і Королева сказала…
– Усім на свої місця! – крикнула Королева громовим голосом, і всі підлеглі кинулися врізнобіч, спотикаючись і наштовхуючись одне на одного. За хвилину-другу метушня, одначе, ущухла, і гра почалася.
Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика – він був увесь у горбиках і рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, удавали ворітця.
Орудувати своїм фламінго виявилося для Аліси найбільшою морокою. Нарешті вона навчилася затискати його під пахвою так, щоб не заважали ноги. Та тільки-но вона випростувала птахові шию й замірялася вдарити ним по їжакові, як фламінго тут-таки вигинався назад і зазирав їй у вічі з таким здивованим виразом, що годі було стримати сміх. А коли вона знову нагинала йому голову й збиралася почати все наново, виявлялося, що їжак за той час розкрутився й тишком-нишком драпає геть. Окрім того, хоч би куди вона гилила свого їжака, на дорозі йому зазвичай зринав коли не горбок, то рівчак, а вояковарітця раз у раз розкарлючувалися і переходили на інші ділянки майданчика.
Незабаром Аліса дійшла висновку, що це не гра, а мука. Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи своєї черги, і весь час сперечалися й чубилися за їжаків.
Невдовзі Королева вже гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала:
– Відтяти йому голову!.. Відтяти їй голову…
Аліса захвилювалася: досі, правда, сутички з Королевою в неї не було, але вона могла спалахнути першої-ліпшої хвилини.
“Що тоді зі мною буде? – думала вона. – Тут так люблять зносити голови, – аж дивно, що взагалі ще хтось уцілів!”
Вона почала роззиратися довкола, прикидаючи, кудою б непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі якусь дивовижу. Спершу Аліса вкрай розгубилася, але, придивившись пильніше, збагнула, що то – усміх.
– Чеширський Кіт! – зраділа вона. – Тепер хоч буде з ким порозмовляти!
– Як ся маєте? – запитав Кіт, тільки-но рот проступив йому так виразно, що вже було чим говорити.
Аліса зачекала, поки з’являться очі, і кивнула.
“Тепер до нього озиватися марно, – міркувала вона. – Почекаю, поки з’явиться бодай одне вухо”.
За мить зринула ціла голова; Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада-радісінька, що знайшовся слухач. Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з являтися не став.
– Я б не сказала, що це чесна гра, – почала нарікати Аліса. – І всі вони так жахливо сваряться, що не чують самих себе. Правил, по-моєму, ніяких, а якщо і є, то ніхто їх не дотримується. До того ж ви навіть не уявляєте, як важко грати, коли всі кулі й молотки – живі. Скажімо, я маю бити у ворітця, а вони пішли гуляти в інший кінець майданчика! А Королевин їжак, якого я мала крокетувати, тільки-но побачив, що мій на нього котиться, одразу й утік.
– А як тобі подобається Королева? – запитав Кіт, стишивши голос.
– А ніяк, – відповіла Аліса, – вона так страшенно… – Тут Аліса помітила, що Королева стоїть у неї за спиною, наслухаючи – … так страшенно вправно грає, що не треба великого розуму, аби вгадати, хто переможе.
Королева всміхнулася і відійшла.
– З ким це ти балакаєш? – запитав Король, що й собі підійшов до Аліси й зачудовано приглядався до котячої голови.
– Це мій друг, Чеширський Кіт, – сказала Аліса. – Дозвольте, я вас познайомлю.
– Мені не подобається його подоба, – заявив Король. – А втім, він може поцілувати мені руку, коли хоче.
– Я волів би цього не робити, – сказав Кіт.
– Не лихослов! – вигукнув Король. – І не світи так на мене очима!
З цими словами Король сховався за Алісину спину.
– Котові й король не указ, – мовила Аліса. – Десь я це читала, не пам’ятаю тільки, де.
– Ні! Його треба прибрати! – твердо мовив Король і гукнув до Королеви:
– Серденько, звели, будь ласка, прибрати Кота!
Королева на все – мале й велике, мала одну раду.
– Зітнути йому голову! – кинула вона, навіть не обертаючись.
– Я сам приведу Ката! – зголосився Король, і тільки його й бачили.
Аліса вже хотіла вертатися на крокетний майданчик, щоб поглянути, як іде гра, коли тут до неї долинуло несамовите Королевине верещання. Аліса вжахнулася: трьох гравців, що прогавили свою чергу, уже було засуджено до страти.
Те, що коїлося на майданчику, здавалося їй справжнім неподобством: довкола панував такий рейвах, що годі було вгадати, чия черга ставати до гри.
Аліса трохи зачекала, а тоді подалася па розшуки свого їжака. Довго шукати не довелося – він скубся з чужим їжаком. То була чудова нагода, щоб одним із них крокетувати другого, але, як на те, Алісин молоток, цебто фламінго, перейшов на інший кінець саду, й Аліса могла тільки бачити, як він неоковирно силкується злетіти на дерево.
Поки вона його зловила й принесла назад, бійка вщухла, і за обома їжаками вже й слід прохолов.
– Утім, невелика втрата, – вирішила Аліса, – однаково всі ворітця порозбігалися.
Міцно затиснувши фламінго під пахвою, щоб той знову не втік, вона подалася докінчувати розмову зі своїм другом.
Повернувшись на те місце, де в повітрі мріла його голова, Аліса з подивом побачила, що довкола Кота зібрався цілий натовп. Кат, Король і Королева жваво про щось сперечалися, галасуючи навперебій, а решта всі стояли мовчазні й, судячи з їхніх облич, занепокоєні.
Усі троє кинулися до Аліси, щоб вона їх розсудила. Кожен їй щось доводив, та оскільки говорили всі навперебій, то зрозуміти про що йдеться, було дуже важко.
Кат доводив, що не можна відтяти голову, коли її немає від чого відтинати: зроду-віку він такого не робив і не збирається на старості переучуватися – на якого ката перевчати ката?!
Король доводив, що всяк, хто має голову, може її позбутися, і годі молоти дурниці.
А Королева доводила, що коли питання не вирішиться швидше, ніж уже, то вона скарає на горло всіх до одного. (Це й пояснює, чому всі як один були такі похмурі й занепокоєні).
Аліса не змогла придумати нічого кращого, як сказати:
– Кіт належить Герцогині. Порадьтеся з нею.
– Вона за гратами, – сказала Королева до Kara. – Веди її сюди!
Кат помчав стрілою, а котяча голова почала танути, і коли нарешті привели Герцогиню, від голови не лишилося й сліду. Король із Катим ще довго бігали, мов навіжені, тукаючи голову, а решта гостей пішли догравати гру.
(Переклад Валентина Корнієнка, за редакцією Івана Малковича )
У восьмому розділі Льюїс Керролл у фантастичній формі відобразив вади суспільного життя Англії “вікторіанської” доби, коли королівський двір і уряд демонстрували сувору політику. Королева в повісті казці
“Аліса в Країні Див” лображена злою, роздратованою то свавільною. Вона всім погрожує покаранням. Незвичайні умови гри в Королевин крокет (коли потрібно грати не молотками І м’ячами, а живими істотами – фламінго та їжаками, які могли тікати, переходити з місця на місце, як і ворітця, що утворювали вояки) відображають, з одного боку, заплутаність політичної ситуації в Англії, а з іншого – байдужість уряду до будь кого. Якщо звичний для англійців крокет був тихою і спокійною грою за правилами, то в повісті-казці все відбувається навпаки. “Це не гра, а мука”, – каже Аліса.
Водночас письменник утверджує свободу думки й незалежність особистості від будь-якої влади в образі Аліси, котра не побоялася Королеви, а також в образі Чеширського Кота, якому не можна відтяти голову (бо в казці її не було від чого відтинати).
Речення “Котові й король не указ”, яке промовляє Аліса, утворено на підставі давньої англійської приказки “Кіт може дивитися на короля” (англ. “A cat may look at a king”).
Робота з текстом
1. Поясніть, чому садівники перефарбовують кущ троянд із білого на червоний колір.
2. Як поводиться Королева з челяддю, Герцогинею, Алісою?
3. Назвіть улюблену фразу Королеви.
4. Чи боїться Аліса Королеву? Доведіть це прикладами з тексту.
5. Хто (або що?) теж не побоявся Королеви?
6. Що стало причиною суперечки Ката, Короля та Королеви? Яку позицію обстоював кожен із них? Що їм порадила Аліса?
Творче завдання
1. Розкажіть від імені Аліси про гру в Королевин крокет.
2. Що мала на увазі, але не сказала Аліса в розмові з Чеширським Котом? Спробуйте продовжити обірвану фразу Аліси. Чому вона не сказала те, про що думала, і чому Кіт “стишив” голос?
– А як тобі подобається Королева? – запитав Кіт, стишивши голос.
– А ніяк, – відповіла Аліса, – вона так страшенно… – Тут Аліса помітила, що Королева стоїть у неї за спиною, наслухаючи – …так страшенно вправно грає, що не треба ніякого розуму, аби вгадати, хто переможе.
Розділ дев’ятий. Розповідь Казна-Що-Не-Черепахи
Розділ десятий. Омарова1 кадриль2
Образ Казна-Що-Не-Черепахи укорінений в англійській національній традиції – їсти “черепаховий суп” (англ. “Mock Turtle Soup”). “Ти вже була в Казна-Що-Не-Черепахи?” – запитала Королева Алісу. “Ні, я навіть не знаю, що воно таке”, – відповіла дівчинка. “Це те, з чого роблять черепаховий суп”, – пояснила Королева. Хоча ця страва називається “черепаховий суп”, але насправді її готують не з черепахи, а з телячої голови.
Письменник майстерно використав цю давню англійську традицію і створив на її підставі образ казкової істоти з мушлею черепахи та ногами й головою корови. До виразу “Mock Turtle” неможливо дібрати точний український відповідник, але перекладач В. Корнієнко через поєднання несумісних слів відобразив дивну тварину – Казна-Що – Не-Черепаха.
У розділі 9 знову з’являється образ Герцогині, котра в усьому шукає мораль (як певну норму поведінки й мислення): “Мораль є в усьому, треба тільки вміти її знайти”. В образі Герцогині втілено потворний моралізмм “вікторіанської” доби, коли дітей постійно чогось повчали, обмежуючи будь-які прояви їхньої вільної особистості.
1 Омар – найбільший із морських раків, може досягати 80 см.
2 Кадриль – веселий танець, популярний у Європі у XVIII-XIX ст.
У кумедній розповіді Казна-Що-Не-Черепахи про школу, учителів І навчання також критикується тогочасна система освіти, у якій було чимало предметів, відірваних від реального життя, які діти просто не розуміли: “Далі йшли чотири дії матимайчухи: добивання, відбивання, множення і обділення”. А ще Казна-Що-Не-Черепаха називає такі предмети, як стародавнє і сучасне Аморезнавство, Гастрономія, Дригонометрія, Хвісткультура. Замість слова урани використовується слово мороки. “Його (учителя Краба. – Прим, авт.) мороки забивали памороки”, – додає Грифон1, називаючи шкільне навчання неукою (тобто не наукою).
Який зміст укладено в назви шкільних предметів, що згадуються в тексті оригіналу: Reeling and Writhing, Ambition, Distraction, Uglification and Derision, Mystery, Seaography, Drawling, Stretching and Fainting in Coils.
– Назви яких предметів із вашого шкільного життя вони нагадують?
У яких із поданих англійських назв предметів увиразнено риси характеру й поведінки людей?
Робота з текстом розділів 9-10
1. Прочитайте повчання Герцогині. Чи всі з них зрозуміла Аліса? А ви?
2. Хто такий Казна-Що-Не-Черепаха? Чому він так називається? Як виглядає?
3. Що розповіли Казна-Що-Не-Черепаха і Грифон про шкільну ” неуку” Алісі?
4. Які шкільні предмети названі в розділі 9? Що вони означають?
5. Що говорять казкові персонажі про вчителів?
6. Про які розваги йдеться в розділі 10? Розкажіть про них.
Використовуючи ілюстрації Дж. Тенніела, розкажіть про події, пов’язані з цими персонажами.
1 Грифон – фантастична крилата істота з тулубом лева й головою орла. Має гострі кігті, білі або золоті крила.
Творче завдання
Виразно прочитайте одну з пісень розділу 10. Визначте в ній ознаки пісні та казки.
Розділ одинадцятий. Хто вкрав пиріжки Розділ дванадцятий. Свідчить Аліса
У повісті-казці “Аліса в Країні Див” міститься критика не тільки “вікторіанської” освіти, моралі, виховання, політики, а й системи судочинства. У казковій формі за допомогою цілого ряду комічних прийомів письменник висміює безглуздість судового процесу, що здійснюється не задля захисту прав і свобод, а в чиїхось дріб’язкових інтересах. Усе, що відбувається” судовій залі, виходить за межі будь-якої логіки. Тільки Аліса, єдина серед присутніх, зберігає здоровий глузд і критичний погляд на події. За своїми моральними якостями, відчуттям внутрішньої свободи й власної гідності вона набагато вище за суддів-“птахотварів”, Короля й Королеву. Тому Аліса раптово знову виростає вже без допомоги будь-яких чарівних предметів. Героїня не підкоряється ніяким обмеженням і дурним приписам. Розпочавшись як цікава літературна гра, казковий сюжет поступово перетворився па моральне випробування Аліси, яка залишається сама собою й зберігає людяність і свободу.
Робота з текстом розділів 11-12
1. Кого і за що судить суд присяжних1?
2. Як ви думаєте, чи випадковим є те, що суддею був Король? Що було одягнуто в нього на голові?
3. Чому Аліса назвала суддів “пришелепкуватими”? Поясніть значення цього слова. Як судді “підтвердили” це визначення?
4. Розкажіть про те, які свідчення давав Капелюшник.
5. Поясніть зовнішні зміни в образі Аліси під час суду.
6. Як Аліса поставилася до всього того, що побачила на судовому процесі?
Творче завдання
1. Доведіть, що розмова Аліси з Королевою є кульмінацією твору.
2. Порівняйте книжки Льюїса Керролла “Аліса в Країні Див” і української письменниці Галини Малик “Аля в Країні Недоладії”.
1 Суд присяжних – форма здійснення державної влади, зокрема судової, безпосередньо громадянами, шляхом їхньої участі у відправленні правосуддя.
Знайдіть подібність у фантастичних пригодах і характерах юних героїнь. Які випробування випали на їхню долю в уявній країні і які моральні якості виявили дівчатка в цих випробуваннях?
Література і мистецтво
За мотивами казок Льюїса Керролла знято понад сорок фільмів режисерами різних країн світу – США, Великої Британії, Німеччини, Канади, Росії. Визначною подією у світі кіномистецтва у 2010 р. став фільм відомого американського режисера Тіма Бертона. Подивіться цей фільм і порівняйте його з книжкою. Назвіть сюжетні лінії твору, які Т. Бертон продовжив у нових пригодах Аліси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)