Алегоричні образи в поезії “До кобзи” – ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
Важко було письменникам творити в умовах винищування українського слова. У часи, коли кожний твір, що мав надрукуватися, підлягав гострій критиці і прискіпливому цензуруванню!
Але за допомогою різноманітних художніх засобів вдавалося митцям слова відображати у своїх творах “правду життя”, засуджувати несправедливість у будь-яких її проявах, викривати злодіяння проти трудового народу, підтримувати його в складних ситуаціях. Дуже часто вдавалися письменники до застосування алегорій. На цьому художньому прийомі побудована велика
Його поезія “До кобзи” демонструє вдале залучення алегоричних образів для передачі ідей художнього твору. Тільки завдяки алегоріям поет зміг висловити свої думки і переконання.
Алегоричний образ кобзи виступає в поезії як узагальнений “символ” поета, що своїми творами доносить правду
“рідної сім’ї” – українського народу, а також “рідної хати” – єдиної неподільної батьківщини. Згадуються “братерські душі” і “мертві брати” – кращі сини України, що поклали своє життя на вівтар вітчизни. Ситуацію в Україні автор змальовує в темних, мінорних тонах:
Темно надворі, зоря не зоріє,
Вітер холодний з півночі віє,
Квилять вовки по степах-облогах.
Північ виступає алегорією самодержавної Росії, яка “холодними вітрами” – різними указами і постановами – “заморожувала” життя в Україні. Однак автор не втрачає оптимізму, він вірить, що “із мертвих воскресне Вкраїна”, що прийдуть довгоочікувані зміни, оновиться суспільство і настане вільне, щасливе життя. Поет сподівається “живої весни” – образ весни є алегорією революційних змін, народження і розквіту нового життя.
П. Куліш звертається до кобзи, закликає дзвонити і збудити національну свідомість нашого народу; вірить в те, що здатне слово поета розбудити чиєсь “ще не спідлене серце”, і в те, що обізвуться одне до одного серця людей, як озивається “на бандурі струна до струни”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)