Актуальність етапі Уласа Самчука “Нарід чи чернь?” сьогодні
Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори – тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці не почувають себе народом, нацією, перетворюються на “малоросів”, “хохлів”. “Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал… вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Ми не усвідомлюємо в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість, а без цього ми просто маса населення, людський
Стаття “Нарід чи чернь?” була написана у 1941 році. Це рік початку великої війни між двома імперіями: фашистською і комуністичною. Якось так виходило, що будь-яка війна, що велася в Європі, для України ставала громадянською. Воював Карл XII з Петром І – одна частина козаків на чолі з гетьманом Іваном Мазепою підтримала войовничого шведа, інша – російського царя. У роки Першої світової західні українці були вояками Австро-Угорської імперії, східні – Російської. Друга світова знову розвела українців по різні боки барикади. Ми гордо говоримо,
З часу написання статті “Нарід чи чернь?” пройшло багато років. Зараз XXI століття, а здається, шо гнівні слова Уласа Самчука про нас, сьогоднішніх. Держава виборола незалежність, укріпила кордони, пише документи рідною мовою, а свідомість громадян стала, здається, ще нижчою. Довгі роки українці хилили голови перед Москвою, тепер ми у всьому оглядаємося на Америку. Весь світ засуджує агресивну політику США, ми присідаємо у реверансах. Перейменували вулицю Пушкіна на вулицю Шевченка і відразу ж повиставляли рекламні щити англійською мовою. Ходили не в крамниці, а в “магазины” – тепер купуємо в супермаркетах; російське “хорошо” змінили на “о’кей”. І таких прикладів можна навести безліч. Наше низькопоклонництво перед закордонним не має меж. Де в світі є ще нація, яка б з таким завзяттям уперто відмовлялася від свого? Іноді мені здається, що повинно народитися ще не одне покоління, перш ніж українці справді відчують себе таким народом, який мріяв бачити Улас Самчук.