Коли людина робить той або інший моральний учинок, те цим він ще не доброчесний; він доброчесний лише в тому випадку, якщо цей спосіб поводження є постійною рисою його характеру. Гегель Сюжети повістей Василя Быкова являють собою звичайно який-небудь невеликий військовий епізод. Моральна проблема ж служить ключем, що відкриває двері в добуток. Так побудовані ” Коло-Лянский міст”, “Обеліск”, “Сотників”, “Вовча зграя” і деякі інші добутки письменника. Особливо цікавлять Быкова такі ситуації, у яких людина повинен керуватися
не прямим наказом, а своїм моральним компасом. Учитель Мороз із повісті “Обеліск” виховував у дітях добре, світле, чесне. І коли прийшла Війна, його учні влаштували замах на поліцая. Дітей заарештували. Німці пообіцяли відпустити хлопців, якщо з’явиться вчитель, що вкривається в партизанів. З погляду здорового глузду бути Морозові в поліцію були даремно: гітлерівці однаково не пощадили б підлітків. Але з моральної точки зору Мороз повинен був підтвердити своїм учинком те, чому він учив дітей, у чому переконував їх. Мороз не міг би жити, якби хоч одна людина подумала, що він злякався, залишив дітей у
фатальний момент. Учитель був страчений разом із хлопцями. Хтось, може бути, розцінить його вчинки як безрозсудне самогубство. Але я так не думаю. Після війни на обеліску на місці розстрілу школярів його прізвища не виявилося! Але найшлися ті, у чиїх душах проросло те добре насіння, що заронив Мороз своїм подвигом. Вони зуміли домогтися справедливості: ім’я вчителі було дописано на обеліску разом з іменами хлопців-героїв. На закінчення своєї повісті Биків робить читача свідком суперечки, у якому один із сьогоднішніх розумників зневажливо говорить, що немає особливого подвигу за цим Морозом, тому що він навіть жодного німця не вбив. У відповідь на це співрозмовник, у кому жива вдячна пам’ять героям війни, різко говорить: “Він зробив більше, ніж якби вбив сто. Він життя поклало на плаху. Сам. Добровільно. Ви розумієте, який це аргумент? І в чию користь…”. Цей аргумент саме й ставиться до морального поняття: довести всім, що твої переконання сильніше, що загрожує смерті. Мороз переступив через природну спрагу вижити, уцелеть. Із цього починається героїзм однієї людини, настільки необхідний для підняття морального духу суспільства. Герої Василя Быкова завжди коштують перед вибором. У книзі “Сотників” перед нами два головних герої – Сотників і Рибалка. Рибалка більше приспо соблен до життя ніж Сотників. Він сильний, спритний, витривалий, він не боягуз, – сам викликався йти в розвідку із Сотниковым. Потрапивши в партизанський загін, ні від якої роботи не відмовлявся. Рибалка ненавидить німців і поліцаїв, що зрадили свій народ. Протягом всієї повісті він піклується про свого товариша Сотникове. Він тягне його на собі, хоча спочатку виявив слабість і кинув пораненого товариша. Страх за своє життя охопив Рибалку. І не дивно, адже в кожній людині живе інстинкт самозбереження. Але він поборов свій страх, хоча це було для нього не просто. Совість здобула перемогу над жалістю до себе. Здавалося б, всі добре, що добре кінчається. Але на цьому повість не кінчається. Потрапивши в полон, Рибалка вибирає шлях зрадництва, на відміну від Сотникова. Сотників по фізичній силі уступає Рибалці. Він менш пристосований до життя на війні. Але навіть будучи хворим, він іде в розвідку, тому що якщо не він, то хто ж? Всю дорогу Сотників випробовує перед Рибалкою почуття провини, тому що хворо, поранений, тому що відстає. Час же втрачати не можна. Обоє героя стають перед вибором. І от вони виявилися по різні сторони однієї риси, що розділяє друзів і ворогів. Рибалка, почуваючи себе винуватим, намагається переконати себе, що великої провини за ним немає. Рибалка намагається заглушити голос совісті, але йому це не вдається. Він повинен вибити чурбак з-під ніг Сотникова, коли того будуть вішати. І від цього він у жаху! Сотникову огидно від зрадництва Рибалки. Він обводить поглядом юрбу, і останній, кого він бачить, – хлопчик, що зі страхом спостерігає за стратою. Сотників не удержався й посміхнувся хлопчаті одними очами. Він немов хоче сказати, що краще вмерти, чим бути зрадником. Страждання Сотникова закінчилися з його стратою. А от у Рибалки почалися проблеми із совістю. І тут виникає аналогія з біблійною історією Іуди Искариота. Рибалка розуміє, що йому не вирватися, і вирішує звести рахівницю з життям, “…у тартарары, навіки… це єдиний можливий вихід…” Але доля не дає йому навіть такої можливості. І він продовжує жити, знемагаючи від
борошн совісті. Проблеми зіткнення добра й зла, байдужості й гуманізму актуальні завжди, і, як мені здається, чим складніше моральна ситуація, тим сильніше інтерес до неї. Звичайно, ці проблеми не можуть бути вирішені одним добутком і навіть всією літературою в цілому. Щораз ця особиста справа кожного. Але, може бути, людям буде простіше зробити вибір, коли вони будуть мати моральний орієнтир
