А яку роль “серцю” надавав Г. С. Сковорода?
Мандрівний філософ сказав: “Світ мене не впіймає”. Відтак вони доходять висновку, що таки не впіймав, бо не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті і кар’єру купити розум, честь та волю Г. С. Сковороди. Щастя митець вбачав не в багатстві і славі, а в житті за совістю і власним серцем. Тому у притчі “Вбогий Жайворонок” навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем, бо “… всему міру главою и источником єсть сердце…” Філософ закликав пізнати себе та дати лад своєму серцю, вважаючи/що справжнє щастя може
Г. С. Сковорода вважав, що щастя не треба шукати навколо, бо воно в людині. Поглянувши в себе, пізнавши себе, дослухавшись до свого серця, людина знайде душевний спокій, радість, відкриє царство Боже у собі. Такою ідеєю пройняті, наприклад, притчі “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті”, “Етика”.
Просвітителі розуміли виховання в широкому плані – це і освіта людини, і її моральний розвиток, і навчання нормам поведінки в суспільстві тощо. Метою
Формуючи свою теорію виховання у ряді творів, наприклад, притчі “Вдячний Еродій”, трактаті “Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу”, байці “Бджола і Шершень”, важливу роль Г. Сковорода відводить внутрішній основі, закладеній у людині з народження. Дитина повинна народитися в здоровій моральній атмосфері, вважає він, тоді, народжену для добра, її не важко буде навчити наукам та моралі. Головну роль виконає природа, тільки не слід їй заважати. Вчитися слід тому, вважав учений, до чого є природний нахил. Тільки таке навчання дасть сердечний спокій і задоволення. Такою ідеєю пройнята байка “Вдячний Еродій”.
Наприклад: “Рожденного на добро не трудно научить на добро. От природы, яко матери, легесенько спеет наука собою. Сія єсть всеродная и истинная учительница и єдиная. Сокола вскоре научишь летать, но не черепаху. Орла на мгновєніе навычишь взирать на солнце и забавляться, но не сову. Всякое дело спеет, аще она путеводствует. Не мешай только ей, а если можешь, ствращай препятствія и будьто дорогу ей очищай; воистину сама она чисто и удачно совершит. Клубок сам собою поточится из горы: отними только ему препятствующій претиканія камень. Не учи его котиться, а только помагай. Яблони не учи родить яблока: уже сама натура ее научила. Огради только ее от свиней, отрежь, волчцы, очисти гусень, отврати устремляющуюся на корень ея урыну и протчая. Учитель и врач – несть врач и учитель, а только служитель природы, единственния и истинния и врачебницы, и учительницы. Буде кто чего хощет научитися, к сему подобает ему родитися. Ничто же от человек, от бога же вся возможна суть. Воспитаніе же истекает от природи”.
Зважаючи на те, що світогляду просвітителів і Г. С. Сковороди був властивий вихід за межі національні (своєрідний космополітизм мислення), вчитель має наголосити на цій якості. Для цього він розповідає, що просвітителі виступали, у першу чергу, від імені всього людства і відчували себе перш за все “громадянами Світу”, а вже потім – патріотами своєї країни. Вони вірили у можливість об’єднання всього людства на основі розуму й природи. Далі вчитель просить учнів пригадати роман “Мандри Гуллівера” Дж. Свіфта, з яким вони знайомі з дитинства.
Про космізм мислення Г. С. Сковороди слід говорити окремо. У всіх своїх творах він підтверджував потяг до розв’язання глобальних проблем. На цьому вчитель має наголосити і запропонувати учням записати до зошитів основні положення філософської теорії Г. С. Сковороди:
1. Світ має два початки – матерію та форму, інакше – тлінне та вічне. Останнє безмірно важливіше від першого.
2. Існує три світи: великий, або космос, малий – мікрокосмос, або людина, і символічний, або Біблія. У кожному з цих світів наявні два початки – Бог, або вічність і матерія, або тлінне, часове. Духовне переважає над тілесним у всіх трьох світах. Слід тільки вміти віднайти його. У людині повинен панувати дух, думка.
Матерія довічна, але єдиний творчий загал – Дух, Бог, Вічність, Розум, Істина.
3. Кожна людина має пізнати Бога. Пізнати його можна через Біблію, бо вона містить у собі “тропи Божії”. Кожна людина може знайти Бога у самій собі, якщо буде шукати розумом правду. Де закінчується межа розуму, починається віра. Всі ці філософські роздуми Г. С. Сковороди засвідчують широкомасштабність його мислення, бажання просвітити людей і виховати у них жагу пізнання самих себе і світу в цілому.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)