А. И. Герцен: “…не ревізькі – мертві душі, а всі ці Ноздреви, Манилови й всі їм подібні – от мертві душі, і ми зустрічаємо їх на кожному кроці” (“Мертві” душі поміщиків у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”)
1. “Мертві душі” – історія створення й задум. 2. Основна думки добутку. 3. Душі “мертві” і “живі” впоеме. 4. Значення композиції в розумінні добутку.
5. Росія – країна “живих” душ Зревшее на протязі декількох десятиліть бажання Н. В. Гоголя написати великий епічний добуток, присвячений долі Росії, привело письменника до задуму поеми “Мертві душі”. Почалася робота в 1835 році й закінченої не вважається. Сюжет, підказаний А. З. Пушкіним, визначив всю картину в цілому: “Показати Русь із одному боку”, тобто виявити
Серед дослідників творчості Гоголя існує версія, що багато в чому письменник опирався на епос Гомера й “Божественну комедію” А. Данте. Спочатку “Мертві душі” замислювалися як трехчастное добуток, з яких перша була б своєрідною алеГореєю Дантова пекла, друга й третя – чистилищем і раєм
У тексті відтворяться волею автора різноманітні типи поміщиків, що праздно живуть за рахунок тяжкої селянської праці у своїх садибах. Сатиричним складом змальовані образи хабарників, злодіїв і кознокрадцев, що зайняли державні пости й посади Авторською волею виводиться новий тип людини – буржуа, ділка, хитрого підприємця. У тексті вираження “мертві душі” має двоякозначащий зміст.
З одного боку, це те самі ревізькі селяни, що значаться за списком живими, але такими не є. Але це поверхневе й невірне розуміння питання. Основна суть цього словосполучення розкривається саме в образах поміщиків і буржуа – приземлених, душевно безжиттєвих, відразливих. Але за “мертвими” душ коштують душі “живі” – це непереможний і великий народ росіянин. Саме його, жив і сильного, символізує птах, що мчиться,-трійка, що виникає у фіналі добутку Три композиційних ланки, тісно зв’язаних між собою, необхідні для кращого розуміння авторського задуму й основного значення “мертвих” душ.
Перший розділ – вступ до поеми й начерк, короткий анонс прийдешніх надалі подій. Перша композиційна ланка, що охоплює глави із другий по шосту, є барвистою ілюстрацією образів існуючих поміщиків. Протягом цього оповідання практично не спостерігається розвитку дії. Тут Гоголь багаторазово повторює ту саму ситуацію: приїзд Чичикова до одному з поміщиків, подальші торги й покупка душ Поміщики, представлені один за іншим читачеві, усе більше й більше вселяють відразу.
Вірно підібраний порядок проходження отталкивающихобразов спрямований на їхнє порівняння між собою. Тим самим негативне враження читача з кожною поїздкою тільки підсилюється. Всього глави цього уривка побудовані за єдиною схемою: опис села, садиби, інтер’єра, потім – досить великий портрет самого чиновника, його звичок і чорт характеру. У розумінні образів поміщиків важливе значення грає також і їхній вік.
Відкриває галерею людських виродків “прекраснодушний” мрійник Манилов, а завершує Плюшкин – “діра на людстві”, що впало в мертвий сон духовної деградації людина. Віковий підтекст очевидний – не до особи дорослій і серйозній людині, що ится нових шляхів розвитку юнацька мрійність і безтурботність Всі поміщики представлені як закостеніла, але потужна сила, повністю позбавлена патріотичних думок. Ця сила не розвинена духовно й не здатна виконувати покладені на неї обов’язку. Всі поміщики, окремо кожний з яких представляє певний тип паразитизму, створюють цільний і узагальнений образ поміщицького стану в рамці кріпосницької Росії. Друга ланка композиції, що охоплює із сьомий по десяту глави, живописует внутрішню сутність губернського міста і його жителів.
Тут також представлений опис дворян Якщо до цього письменникові було важливо показати їхню типологію окремо, те тепер він робить збірну характеристику стану. Центральне місце цього відрізка присвячено опису чиновницького апарата. Тут уже немає тої широкої портретної галереї, що в першій ланці. Письменник не присвячує багато часу точному опису кожного із чиновників, вихоплюючи тільки окремі, але самі значимі й типові риси, які потім поєднуються в груповий портрет Якщо поміщики індивідуалізовані, те чиновницьке плем’я свідомо знеособлене. Однак, як і поміщики, чиновники також несуть у собі соціальне зло.
Третя ланка – заключні глави – цілком присвячено головному сюжелообразующему героєві – Чичикову. Його опис навмисно даний після ретельного промальовування того соціального середовища, до якої він належить. Однак Чичикова не можна повною мірою віднести до “мертвого” душам. Він людина іншої формації й іонного світосприймання Ділок з основною ставкою на капітал, цілеспрямований, активний, винахідливий, але потайливий і слизький, він – та “страшна й підла сила”, що приходить на зміну поміщицько-чиновницькому апарату, що зжив себе.
Але вона не здатна допомогти у відродженні Росії. Всій цій сваволі протистоїть народ – живої й сильний. Саме на нього покладає надії письменник: “Виражається сильно російський народ, і якщо нагородить кого слівцем, то піде воно йому в рід і потомство, потягне він його із собою й на службу, і у відставку, і в Петербург, і на край світла”.
Він переконаний, що немає в народу влучного й жвавого слова Безкрайні російські простори й гірка доля селян, що живуть там, наводить на думку про необхідність змін, тому що “відважної, повна сили національність” несумісна з пануванням, що отупляє, “мертвих” душ
(2 votes, average: 5.00 out of 5)