Життєвий і творчий шлях Ф. Шиллера – ФРІДРІХ ШИЛЛЕР – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

§ 7. ФРІДРІХ ШИЛЛЕР – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

То віра в душі: сповіщає вона,

Що ми народились на краще,

І внутрішній голос, що нам це прорік,

Сподіванок серця не зрадить повік1.

Ф. Шиллер

“Зробити з людей – людей” – таке завдання поставив перед собою і Фрідріх Шиллер. Прагнення наблизити час духовного воскресіння людства знайшло відображення у його драмах, віршах, теоретичних працях. Художник зображував тогочасне суспільство таким, яким воно було насправді, ніколи не втрачаючи при цьому віри в людину, у можливість перетворення її життя на краще. Тому в його творах глибокий біль за недосконалість світу поєднується з проголошенням великих ідеалів гуманізму, прагненням до щастя й волі.

Життєвий і творчий шлях Ф. Шиллера

Фрідріх Шиллер народився 10 листопада 1759 року в невеличкому німецькому містечку Марбах. Мати його була дочкою сільського лікаря, батько – військовим фельдшером. Фрідріха віддали вчитися до латинської школи, та хлопець був байдужий і до латини, і до катехізису. Тільки в старших класах він полюбив твори римських класиків – Овідія, Горація, Вергілія. Справжнім святом для школяра стали відвідини герцогського театру в Людвігсбурзі, де оселився його батько, полишивши військову службу. Подальшу долю Шиллера вирішив герцог Карл

Євгеній, можновладний правитель Вюртемберга. Герцог був великим деспотом, але охоче грав роль “освіченого монарха”. Він створив власну школу, перетворену згодом на академію, проте насправді це була “плантація рабів”, як називали її німці. Вся система навчання базувалася на різках, якими карали за найменшу провину. На лихо сім’ї Шиллерів, герцог запримітив Фрідріха і змусив його піти до школи, де його навчання тривало цілих вісім років. 1780 року Шиллер закінчив медичний факультет академії і став військовим лікарем з мізерною платнею, однак муштра і знущання з боку начальства супроводжували його й надалі.

Єдиною розрадою юнака була література. Потайки він зі своїми друзями читав Лессінга, Гердера, Віланда, Руссо. Ще в академії Шиллер почав писати драму “Розбійники”, завершену 1781 року. П’єса побудована в традиціях “Бурі і натиску”, літературного руху, на який орієнтувавсяШиллер у ранній період творчості. Основна тема твору – боротьба проти тиранії, насильства, неволі. Головний герой п’єси Карл Моор постає проти суспільства, отруєного брехнею і підступністю. Він не сприймає аморальних порядків і намагається відновити справедливість. Його ідеал – антична республіка. Соціальний конфлікт знайшов у п’єсі втілення в зіткненні двох братів – Карла і Франца Моорів. Якщо Карл уособлює дух волелюбства, правди й совісті, то Франц, навпаки, постає як деспот за природою, який досягає своїх цілей хитрістю й підступністю: для нього не існує моральних норм, він ладен прибрати всіх, хто стоїть на його шляху до влади.

Симпатії автора цілком на боці Карла, котрий вступив у нерівну боротьбу з тиранією, але образ його не однозначний. До протесту Карла спонукає особиста образа – прокляття батька. Він охоплений жагою помсти всьому людському роду, тому стає розбійником. Боротьба Карла Моора набуває стихійного характеру, що закономірно призводить до злочинів. Мимоволі ставши причиною смерті батька і в розпачі убивши кохану, герой зрозумів хибність своїх вчинків. Карл усвідомив, що не можна боротися з насильством засобами насильства, і тому добровільно віддався до рук влади. Його відчайдушний бунт був безперспективним, але в серці героя, попри трагічні обставини, живе прагнення свободи, без якої він не уявляє собі життя.

Драма “Розбійники” наскрізь пройнята бунтарським пафосом. В умовах тогочасної Німеччини п’єса звучала сміливо й переконливо. Вона збуджувала думку й закликала народ повстати проти тиранії і позбутися віковічного рабства.

У 1781 році “Розбійники” вийшли друком без підпису автора і з вигаданим місцем видання. Передова громадськість розділеної в той час на дрібні князівства Німеччини зустріла п’єсу зі справжнім ентузіазмом. За рік відбулася прем’єра драми на сцені Мангеймського театру, яка, попри вимушені переробки, мала надзвичайний успіх. Однак Шиллера, котрий самовільно поїхав на виставу, герцог Карл Євгеній посадив на два тижні на гауптвахту, а згодом узагалі заборонив молодому митцеві писати будь-які твори, окрім медичних.

22 вересня 1782 року письменник утік з Вюртемберзького герцогства. 23-річний “збіглий лікар” Шиллер остаточно присвятив своє життя літературі. Почались його тривалі мандри Європою. У 1783 році він завершив роботу над п’єсою “Підступність і кохання”, яка принесла авторові новий тріумф. У цьому творі драматург продовжує тему боротьби з деспотизмом і критику феодально-монархічної Німеччини, що губила все живе, природне, піднесене. Хоча центральною в драмі “Підступність і кохання” є любовна інтрига, п’єса має соціально-політичний характер. Головний конфлікт полягає у зіткненні двох світів – феодального, деспотичного світу брехні й підступності та світу добра, любові, що уособлюють представники третього стану. Контрастність побудови твору сприяла розкриттю реальних суспільних протиріч.

Мандри Шиллера Європою продовжувалися й надалі. Він жив у Мангеймі, Лейпцигу, Дрездені. 1787 року написав свою першу віршовану трагедію “Дон Карлос” й елегію “Боги Греції”. У цей період митець серйозно займався філософією та історією. Його історичні праці привернули до нього увагу вчених, і 1788 року Шиллера запросили на посаду професора в Ієнський університет.

У 1787 році поет і драматург оселився у Веймарі. У той час це невелике місто стало центром німецької літератури. Тут жили Гете, Віланд, Гердер. Хоча Гете й Шиллер сусідували у Веймарі, вони подружилися не одразу. Шиллер писав у листі до свого друга Кернера в 1790 році: “Він(Гете) так випередив мене… що ми, мабуть, більше ніколи не зустрінемося… Його світ – не мій світ, наші уявлення зовсім не схожі”. Гете, котрий спочатку також не цікавився Шиллером, писав: “Він (тобто Шиллер) володар великого, але незрілого таланту, він вилив на своїх співвітчизників цілий бурхливий потік етичних і театральних парадоксів, якого я намагався позбутись… Я уникав Шиллера, який тепер жив у Веймарі по сусідству зі мною”. Так тривало деякий час, аж доки 1794 року не сталася щаслива подія. Гете і Шиллер були присутні на засіданні Спілки природознавців в Ієні, обом не сподобалася одна з доповідей, і дорогою додому митці продовжували дискутувати. Так почалася дружба, що тривала понад десять років. Попри несхожість цих виключних особистостей, у них була спільна ціль – гуманізація німецького суспільства. Вони поставили собі за мету піднести духовний рівень народу, збудити його до вільного, щасливого життя. Ідеалом обох завжди була свобода, яку вони розуміли як засіб і форму нормального існування людини. Шляхом до досягнення цього ідеалу мала стати розроблена ними програма “естетичного виховання” людства засобами мистецтва. Шиллер писав: “Треба служити своїм сучасникам, бути тим, чого вони потребують, а не тим, що вони схвалюють”. Ідея виховання людини для вільного життя назавжди поєднала душі двох великих геніїв.

Гете і Шиллер стояли біля витоків нового напряму, який дістав назву “веймарський класицизм”: це була спроба відновити красу і гармонію класичного мистецтва у світі, сповненому недосконалості та дисгармонії.

Серед друзів Шиллера була родина зубожілих дворян Ленгефельд – мати і дві дочки. Поет щиро покохав молодшу сестру – Шарлотту. У 1790 році вони повінчалися в тихій сільській церкві, їхнє кохання витримало все – і злидні, і хвороби, і гнів правителів. У подружжя народилося п’ятеро дітей, дружина була з Шиллером до останніх його днів і пережила чоловіка на 21 рік. Він оспівував кохану у своїх творах. Ода Шиллера”Тріумф любові” стала безсмертним гімном вічному коханню.

Лиш любов, любов жива

В безконечності єства

Животворна сила!

Це ж любов, любов бринить

Срібляними ручаями,

Це ж любов, любов дзвенить

Голосними солов’ями,

Це ж любов, любов співа

В вічній музиці єства…

(Переклад М. Лукаша)

1797 рік у житті Гете й Шиллера називають “роком балад”. Поети неначе влаштували своєрідне змагання. Листуючись, вони обов’язково додавали до своїх листів балади. Так з’явилися 1797 року балади Ф. Шиллера: “Нурець”, “Полікратів перстень”, “Івікові журавлі”, “Рукавичка”, а потім – “Лицар Тогенбург”, “Кассандра”, “Граф Габсбурзький” та ін. У баладах Шиллер намагався на прикладі

Окремої людини показати закономірності життя людства й сили, що скеровують долю суспільства, визначити гуманістичні ідеали та їхню роль у світі.

У 1799 році Шиллер завершив драматичну трилогію “Валленштейн”, присвячену видатному полководцю Тридцятирічної війни. Твір відзначається грандіозністю задуму, масштабністю зображуваних подій, гостротою конфліктів. У передмові автор писав, що поставив собі за мету перенести глядачів із повсякденності “на більш високу арену, гідну великого сторіччя”. У центрі трилогії – доля сильної особистості у її зв’язках з епохою та народом.

Маючи у своєму розпорядженні театр у Веймарі, Гете і Шиллер багато писали для сцени. У 1800-1803 pp. Шиллер створив ряд історичних драм: “Марія Стюарт”, “Орлеанська діва”, “Мессінська наречена”. Письменника цікавили людські типи, а не політичні події, його увага, як і раніше, зосереджувалася на проблемі свободи, котра, на думку митця, мала посідати найперше місце в душі особистості. Він стверджував сильні, волелюбні характери, здатні здобути внутрішню перемогу над собою і завдяки цьому вступити у двобій зі світом.

1804 року Шиллер завершив п’єсу “Вільгельм Телль”, присвячену народному повстанню швейцарців проти австрійського гніту. Твір символічно завершується словами: “Свобода! Свобода! Свобода!” В історичних подіях XIII століття автор шукав аналогії із сучасним йому життям, закликаючи людство об’єднатися у боротьбі за справедливість.

Попри великі творчі задуми, жити поетові залишалося вже недовго. У 1804 році стан здоров’я Шиллера, котрий хворів на сухоти, різко погіршився. Навесні 1805 року він відчув себе трохи краще. На початку травня, коли його відвідав Гете, Шиллер навіть збирався до театру. Друзі не знали, що то була їхня остання зустріч. Через тиждень Шиллер утратив свідомість. 9 травня йому стало важко дихати, і близько шостої години вечора він тихо помер. Поетові було лише 45 років… Шиллера поховали на старовинному цвинтарі церкви Св. Якова, тут його тіло знаходилося до 1826 року, коли цвинтар перестав існувати. Пізніше останки Шиллера були перенесені до склепу веймарських герцогів, де вони й нині покояться поруч із тілом Гете. Смерть, як і життя, поєднала їх назавжди…

Геній Шиллера величний і радісний. Силою свого таланту поет викривав вади суспільства, засуджував деспотизм, несправедливість, лицемірство. Разом із тим його творчість сповнена світлого оптимізму, віри в перемогу добра й людяності в усьому світі. Він сподівався, що настане час, коли людство духовно воскресне і мільйони з’єднаються в єдиному прагненні до прекрасних ідеалів. Ця думка виразно звучить в оді Шиллера “До радості”, яку використав великий Бетховен у своїй Дев’ятій симфонії. “До радості” – полум’яний заклик до єднання людей в ім’я миру, дружби, щастя й радості на землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Життєвий і творчий шлях Ф. Шиллера – ФРІДРІХ ШИЛЛЕР – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links