Виклад роману Ромена Гару “Корінь неба”

Події розвиваються в середині 50-х рр. Роман починається із зустрічі батька Тассена, сімдесятирічного члена єзуїтського ордена, і Сен-Дені, директори великого державного заповідника у Французькій Екваторіальній Африці. Батько Тассен – учений, що займається в Африці перевіркою своїх палеонтологічних гіпотез і людини, що має серед місіонерів репутацію, більше зайнятого наукою про походження людини, чим порятунком душі. Сен-Дені – один з тих люблячу Африку колоніальних чиновників, що, проробивши довгий час адміністратором у глибинці, дуже багато зробив для того, щоб полегшити доля місцевого населення. Однак довгий життєвий досвід зробив його песимістом, і він не вірить у здатність державних органів почати що-небудь радикальне для того, щоб захистити людей і природу від настання техніки. Сен-Дені не любить цивілізацію, він одержимо настирливою ідеєю врятувати чорних африканців від матеріалістичного Заходу, допомогти їм зберегти свої племінні традиції й повір’я, перешкодити африканцям піти слідами європейців і американців

Захоплюючись африканськими обрядами, він дружить із місцевими чаклунами, з одним із яких у нього навіть є угоду, що той перетворить його після смерті в африканське дерево. Раніше він навіть шкодував, що не народився із чорною шкірою, тому що вважав африканців дітьми природи. Але тепер він з жалем констатує, що ті йдуть

усе далі й далі від природи, тому що місцеві революціонери отруюють Африку західними отрутами й тому що на гаслах чорних визволителів залишаються тільки слова ненависті

Батько Тассен проробив верхи досить довгий і нелегкий для нього шлях, щоб вислухати оповідання Сен-Дені про Мореле й про усім, що з ним зв’язане. Морель і є головним персонажем роману. Романтик і ідеаліст, він намагається захистити від знищення слонів, винищува нещадно білими мисливцями через бивні й чорне місцеве населення через м’ясо. Морелю колись удалося вижити в німецькому концтаборі завдяки тому, що він і його товариші думали про, що гуляють по безкрайніх просторах Африки цих сильних і вільних тварин. Він намагається врятувати їх почасти з подяки, але головним чином тому, що зв’язує з порятунком тварин також і порятунок обновленого, відродженого завдяки їм людства. Він мріє про щось начебто історичного заповідника, схожого на заповідники в Африці, де заборонене полювання. У цьому заповіднику повинні бути збережені для передачі правнукам всі духовні цінності людства

Головна зброя Мореля – відозви й маніфести, які він пропонує підписати всім, кого зустрічає на своєму шляху. Бажаючих підписати виявляється не так вуж багато, але поступово навколо Мореля утвориться група співчуваючих йому людей. Деякі з них щиро розділяють його турботи. Такий у першу чергу датський вчений-натураліст Пер Квист, що почав свою боротьбу за збереження природи ще майже на початку століття. Інший надійний його союзник, або точніше, спільниця – німкеня Минна. Колись у післявоєнному Берліні ця гарна дівчина подружилася з радянським офіцером, що за цю дружбу поплатився або волею, або швидше за все життям. Після чого Минна, втративши інтерес до життя, опустилася на саме її дно. Боротьба за збереження фауни стала для неї й боротьбою за повернення собі людського достоїнства. Ще один зі співчуваючих Морелю – колишній американський льотчик Форсайт, що у свій час воював у Кореї й, будучи збитим, виявився змушений, щоб урятуватися, брати участь у розробленої китайськими й північно-корейськими органами пропаганди операції, метою якої було переконати світова суспільна думка в тім, що американськими військами застосовувалася бактеріологічна зброя. У результаті, коли він повернувся з полону, життя на батьківщині виявилася для нього неможлива. Його з ганьбою вигнали з армії, і він, нелегально покинувши США, виїхав в Африку й укрився в Чаді, а там, визнавши справедливість дій Мореля, став його союзником

Серед супротивників Мореля виділяється в першу чергу якийсь Орсини, мисливець-спортсмен. Прагнучи дати більше опукле подання про цю людину, Сен-Дені прибігає до аналогії. Він розповідає про один американського письменника, що якось у п’яному виді пояснив йому, що регулярно навідуватися в Африку, щоб застрелити там чергову порцію левів, слонів і носорогів, його змушує страх перед життям, перед смертю, перед неминучою старістю, перед хворобами, перед імпотенцією. Коли страх ставав нестерпним, цей письменник намагався подумки ототожнювати його з носорогом або слоном, із чимсь, що можна вбити. Після чого за шість тижнів полювання він як би проходив курс лікування, що на півроку рятувало його від шизофренічної мари. Щось схоже відбувалося й з Орсини, все життя якого, за словами Сен-Дені, була. довгим бунтом проти власної малозначності^ що саме й змушувало його вбивати сильних і гарних тварин. Орсини не без відваги дрібної шавки захищав власну незначність від занадто високого подання про людину, у якому йому не було місця. Він убивав слонів, щоб упоратися з відчуттям власної неповноцінності. Будучи природним антагоністом Мореля, він у піку йому організовує масовий відстріл слонів і зрештою гине ганебною смертю, розтоптаний слонами

У певний момент Морель, бачачи, що його петиції в захист тварин не допомагають, що колоніальні чиновники не тільки нс підтримують його, але й лагодять усілякі перешкоди, вирішив почати самостійно карати найбільш злісних винищувачів тварин, здебільшого багатих плантаторів і торговців слоновой кісткою. Він з однодумцями підпалює їхні ферми й склади зі слоновой кісткою. До нього примикає ще кілька людей: дехто з них не в ладах із законом, а дехто мріє звільнити Африку від колоніального панування. Такий блискучий вождь визвольного руху Вайтари, чорношкірий красень, що одержав прекрасне утворення в Парижі, що був один час депутатом французького парламенту. Він намагається використати Мореля у своїх цілях, хоча по суті є таким же антагоністом Мореля, як і Орсини, таким же, як він, ворогом африканської природи. Справа в тому, що, соромлячись відсталості Африки, він не хоче шляхом поступового поліпшення умов життя сприяти її прогресу; надихаючись прикладом СРСР, є прихильником прискореної індустріалізації континенту. Він готовий перетворити Африку в такий же концтабір, у який Сталін перетворив Росію, щоб змусити співвітчизників відмовитися від стародавніх звичаїв і змусити їх будувати дороги, рудники, греблі. І заради цього він готовий знищити всіх африканських слонів. Сміючись у глибині душі над ідеалізмом Мореля, він цинічно користується ним, намагаючись видати його боротьбу за порятунок природи за політичну боротьбу, а потай дає своїм юним послідовникам завдання знищити наївного француза, щоб можна було оголосити його першим білим, що отдали життя за незалежність Африки, і створити з нього корисну для африканського націоналізму легенду. Одночасно він зі своїм загоном знищує череду слонів, щоб, продавши бивні, купити на виручені гроші зброя. Чималу роль отут, природно, грають і особисті амбіції Вайтари, пов’язані із властивій переважній більшості політичних діячів комплексом неповноцінності

В остаточному підсумку виходить, що в боротьбі з ідеалістом Морелем об’єдналися всі сили, або зацікавлені в знищенні слонів, або просто байдужні до всього. Наприкінці роману тих, хто був з Морелем, заарештовують, а сам він іде в ліс. Можливо, він загинув, але автор не залишає надії на те, що Морель живо й де-небудь продовжує боротьбу

Е. В. Семина


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Виклад роману Ромена Гару “Корінь неба”

Categories: Нові твори

Links