Війна й мир як історичний роман

Тема роману “Війна й мир” – зображення російського суспільства в першій чверті XІX століття. Головною історичною подією цього періоду є, безумовно, Вітчизняна війна 1812 року, що стала найважливішим поворотним пунктом у російської історії. По-перше, війна й перемога над наполеонівською Францією сприяли росту національної самосвідомості росіян, що дотепер щиро схилялися перед Францією, а тепер стали переможцями своїх же кумирів. По-друге, перемога у Вітчизняній війні загострила всі суспільні й економічні протиріччя в Росії, гостро порушила питання про державні реформи. Зокрема, передові російські люди розуміли, що величезну роль у перемозі над Наполеоном зіграв простий народ, і сподівалися, що Олександр Перший обмежить або взагалі скасує кріпосне право, настільки тяжке для народу-переможця.

Але ніяких рішучих державних перетворень після Вітчизняної війни не пішло, що привело в остаточному підсумку до росту суспільного невдоволення й до повстання декабристів на Сенатській площі Історики саме через внутрішню політику називають царювання Олександра Першого “епохою загублених можливостей”. Товстої показує війну 1812 року як історична подія, у якому самим яскравим образом виявився російський національний характер. У романі автор докладно описує найважливіші моменти цієї війни: битву під Смоленськом (пожежа й здача міста є не формальним,

а реальним початком Вітчизняної війни), Бородіно, військова рада у Филях, відступ російських військ з Москви, пожежа в Москві, спробу Наполеона почати мирні переговори з Олександром, відступ французів по старій Смоленській дорозі, Красненское бій, бій при Березині, партизанську війну. Зав’язкою історичного роману можна вважати формальний початок Вітчизняної війни – переправу французької армії через Німан (3,1,11). Бородінський бій є кульмінацією “Війни й миру” як історичного роману, тому що, на думку Толстого, у цьому бої виявилася моральна перевага російської армії над супротивником.

Для письменника немає питання, хто переміг прибородине, він відкидає всі вчені міркування істориків про те, перемогою або поразкою для росіян було Бородіно, і рішуче заявляє, що перемогою: “Прямим наслідком Бородінського бою була безпричинна втеча Наполеона з Москви, повернення по старій Смоленській дорозі, загибель пятисоттисячного навали й погибель наполеонівської Франції, на яку в перший раз під Бородіном була накладена рука найсильнішого духом супротивника” (3, 2, XXXІX). Вітчизняна війна є народною війною, тому велика увага Толстої приділяє опису партизанської війни Тут автор виступає і як історик, і як художник. Він розповідає про виникнення, організацію, роль партизанського руху в перемозі над французами. Партизанські загони створювалися не тільки офіцерами (реальні історичні герої А. Н. Сеславин, Д. В. Давидов – толстовські герої Долохов, Денисов), але й селянами (реальні історичні герої Г. Курин, Е. Четвертаків, В. Кожина) без усякого наказу зверху.

Толстой уїдливо пише про збурювання французів, які в історичних творах про російську кампанію Наполеона писали, що війна 1812 року виграна росіянами не за правилами. Начебто є якісь правила для війни! Письменник у своєму романі відповідає на докори французів: росіяни, побачивши Батьківщину в небезпеці, не стали довго роздумувати, правильно вони воюють із вторгшимся на їхню землю чи агресором ні. “Благо того народу, що у мінуту випробування, не запитуючи про те, як за правилами надходили інші в подібних випадках, із простотою й легкістю піднімає перший дрюк, що попався, і гвоздит нею доти, поки в душі його почуття образи й мести не заміниться презирством і жалістю”, – викликує автор (4, 3,1). Символом народної війни у романі стає Тихін Щербатий – сама корисна людина в загоні Василя Денисова Для Толстого зовсім ясно, що Наполеон не міг виграти російську кампанію, тому що боровся не з армією, а із цілим народом. Дія роману не завершується з кінцем Вітчизняної війни.

Французи вигнані з меж Росії, Кутузов умирає, однак життя російського суспільства й героїв роману триває. В епілозі з міркувань Пьера, що тільки що повернувся з Петербурга в Лисі Гори, стає зрозуміло, що улюблений герой Толстого є одним з активних учасників декабристського руху, що формується, а сам цей суспільно-політичний плин – один з історичних наслідків війни 1812 року. Опис Вітчизняної війни займає у романі тільки третій і четвертий томи, тому перший і другий томи, де описується участь російських військ у Наполеонівських війнах 1805-1807 років, можна назвати експозицією головної історичної дії. Сам Толстой писав про свій задум так: “Від 1812 до 1805 року я повернувся по почуттю, що, може бути, здасться дивним більшості читачів. Мені совісно було писати про наше торжество над наполеонівською Францією, не описавши наших невдач і сорому (…

) Коли причина нашого торжества була невипадкова, але лежала в сутності характеру російського народу, то характер цей повинен був виразитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок” (“Вступ, передмова й варіанти почала “Війни й миру””). Найважливішими історичними подіями першого й другого томів роману є описи двох воєнних операцій – Шенграбенского бою й Аустерлицкого бою – і Тильзитского миру. Під селом Шенграбен особливий корпус Багратіона прикривав відхід російської армії, що виявилася в небезпечному положенні через поразку австрійських союзників.

Російські солдати усвідомлювали необхідність порятунку армії, тому воювали мужньо, починаючи з генерала Багратіона, що крокує з рядовими в атаку, і кінчаючи артилеристами капітана Тушина У результаті чотирьохтисячний загороджувальний загін Багратіона стримав настання цілої французької армії маршала Мюрата. При Аустерлице, на думку Толстого, російські солдати не розуміли, за що воюють, тому російські полки в паніці бігли з поля бою, піддавшись на перший страшний лемент “Обійшли!”. Сцену панічного відступу бачать князь Андрій і Кутузов, останній навіть плаче від безсилля й сорому. У підсумку Аустерлиц став вершиною полководницького генія Наполеона й ганьбою союзницьких військ Зображуючи Тільзіт і імператорів, які святкують висновок мирного договору, письменник міркує про аморальність політики й війни. Микола Ростов, що спостерігає торжества й церемонії, ніяк не може зрозуміти, навіщо ж було пролито стільки крові, навіщо покалічено стільки солдат, якщо все закінчилося дружніми обіймами Олександра й Бонапарта, якого ще недавно називали Антихристом (1, 1, І). Ростова тільки що побував у госпіталі у свого пораненого друга Василя Денисова, бачив там однорукого капітана Тушина, непомітного героя Шенграбенского бою, і ще безліч знівечених і нещасних хворих.

Герой так і не знаходить відповіді на своє питання, і автор не формулює прямої відповіді, але зображує безглуздість і жорстокість війни У романі представлені не тільки справжні історичні події, але й реальні історичні діячі: Олександр Перший, Наполеон, Кутузов, Багратіон, Сперанский, численні герої Вітчизняної війни – Ермолов, Раєвський і т. д. Поруч із ними в добутку описуються вигадані персонажі. Оповідання про приватне життя всіх героїв Толстой починає з 1805 року, тому до головної історичної події роману – Вітчизняній війні – персонажі підходять людьми, що сформувалися, добре знайомими читачеві. Оцінюючи роль кожного героя в історії Росії, Толстой розробляє загальну формулу: немає величі там, де немає простоти, добра, правди.

Наприклад, на думку Толстого, Олександр Перший не є великим історичним діячем, тому що не розуміє правди життя Молодий цар не усвідомлює ваги війни, страждань власних солдатів, але бачить тільки її парадну сторону й свою владу над простими людьми, які призначені для прославляння обожненого государя. У сцені перед Аустерлицем росіянин імператор демонструє своє відношення до війни: для нього бій менш важливо, чим парад у Петербурзі: “”Адже ми не на Царицином Лугу, Михайло Ларіонович, де не починають параду, поки не прийдуть усе полки”. – “Тому й не починаю, государ, – сказав звучним голосом Кутузов, як би попереджаючи можливість не бути розчутим, і в особі його ще раз щось здригнулося. – Тому й не починаю, государ, що ми не на Царицином Лугу й не на параді”, – виговорив він ясно й чітко” (1,3, XV).

В Олександрі немає простоти. У сцені Тильзитского миру його поводження штучно, він теж актор, як і Наполеон, але в іншому роді Напередодні Аустерлица Микола Ростов бачить царя в оточенні звиті в місті Вишау: государ, “схилившись набік, граціозним жестом тримаючи золотий лорнет в ока, дивився в нього на лежачого ниць без ківера, із закривавленою головою солдата” (1, 3, X). Це разглядивание в лорнет умираючого солдата – пародія на Наполеона, що любить розглядати трупи на поле бою. І доброта Олександра якась награна, що Толстой іронічно підкреслює в наступній сцені. Коли цар задовольнив свою цікавість, що вмирає солдата сталі класти на носилки: “”Тихіше, тихіше, хіба не можна тихіше?

” – видимо більше страждаючи, чим умираючий солдат, проговорив государ і від’їхав ладь” (там же). Інший приклад. Після розчарування в особистості Наполеона князь Андрій повірив, “що в Сперанском він знайшов ідеал цілком розумної й доброчесної людини” (2, 3, VІ).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Війна й мир як історичний роман

Categories: Шкільні твори

Links