“Війна і мир” Л. Толстого – історичний і психологічний роман-епопея


Л. Толстому вдалося поєднати в одному романі, мабуть, цілих два: історичний роман-епопею і психологічний роман. Сам Толстой навіть засвідчував схо­жість “Війни і миру” з героїчним епосом минулого.

Сторінка за сторінкою розкривають перед читачем характери героїв Л. Толстого, передаючи найтонші деталі й нюанси їхньої поведінки.

“Люди як ріки”, “людина текуча” – ось що лежить в основі поглядів Л. Толстого на людину. Однією із найцінніших властивостей людини письменник вважав здатність до внутрішньої зміни, прагнення до самовдосконалення, до морального пошуку. Його улюблені герої змінюються, ті, кого письменник не приймає душею, – статичні. Психологічний портрет останніх доволі простий, і вони багато в чому схожі одне на одного. Показово, що всі вони привабливі, але гарні неживою, застиглою красою. Для психологічного аналізу цих героїв автор вико­ристовує певні деталі: пласке самовдоволене обличчя князя Василя, кучері красеня Анатоля, мармурово-білі оголені плечі Елен. Взагалі, портрет героя у Л. Толстого ніколи не передбачає детального опису зовнішності людини. Письмен­ник виділяє головне: очі, руки, усмішку.

У зовнішності улюблених героїв Л. Толстого підкреслено все негероїчне, адже во­ни передовсім наділені внутрішньою красою. Вони природні, здатні до самовдосконалення, до моральних, духовних шукань. Для письменника


також важливо, на­скільки в героя розвинене почуття родини, адже, на думку Толстого, людина є передовсім носієм родинних рис. Мабуть, саме тому, нелюбимі герої показані у відриві від сім’ї. Якщо в родинах Ростових взаємини будуються на любові та самовіддачі, то, наприклад, сім’я Курагіних не несе в собі “родової поезії”. Достатньо при­гадати ревнощі старої княгині до дочки і визнання князя Василя в тому, що він позбавлений “шишки батьківської любові” і що діти – “тягар його існування”.

Л. Толстой першим у російській літературі відтворив миттєві зміни душевних станів своїх героїв, відкрив те, що згодом назвали “діалектикою душі”. А тому в його романі значне місце відводиться внутрішньому монологу героїв. Згадаймо, наприклад, епізод, коли Микола, що програв Долохову величезну суму грошей, повертається додому в стані повного душевного сум’яття і, почувши спів Наташі, розуміє, що це важливо завжди, а решта – минуще. Для князя Андрія такими мо­ментами душевних змін є Аустерліц з його небом, хвороба сина – під пологом дитячого ліжечка, князю Андрію відкривається новий погляд на життя, останні моменти перед смертю, коли його “я” повністю розчиняється у світі. Людина пе­ред обличчям вічного, у ситуаціях, коли зникає необхідність у будь-яких умовностях, – саме в такі моменти Толстой випробовує своїх героїв.

Приміром, князя Волконського, що шукає сенс у житті, автор проводить че­рез низку розчарувань: спочатку у славі, потім – у суспільно-політичній діяль­ності, і, нарешті, в коханні. Мені здається, зовсім не випадково те, що Андрієві судилося померти, а П’єру пережити його. Не випадково і те, що Наташа Росто­ва залишиться для Андрія всього лише нареченою, а для П’єра буде дружиною. У розмові з П’єром напередодні Бородінської битви князь Андрій глибоко усві­домлює народний характер цієї війни. Князь Андрій каже П’єру, що успіх битви “ніколи не залежав і не буде залежати ні від позиції, ні від озброєння, ні навіть від кількості, а вже найменше від позиції”. “А від чого ж?” – запитує П’єр. І чує у відповідь: “Від того почуття, яке є в мені, в ньому, – він вказав на Тимохіна, – у кожному солдаті”. Князь Андрій – багато обдарована натура, але спо­чатку сенс життя він вбачає у здобутті “свого Тулона”. Але після поранення під Аустерліцом герой розчаровується у своїх ідеалах. Поріднитися душею з простими солдатами князю Андрію не судилося. Символічно також, що під Аустер­ліцом князю відкрилося чисте блакитне високе небо, а під Бородіном – земля, що була так близько, але не йшла йому до рук. Улюблені герої Л. Толстого – це також частина природи, з якої усі вийшли. Тож все, що відбувається в природі, знаходить відгук у їхніх душах. Героям відкривається їхнє “особисте” небо, з яким пов’язані важливі, деколи глибинні зміни в їхніх душах.

Для Л. Толстого взагалі важливо, як людина ставиться до інших людей, на­скільки вона здатна забути про себе, по-каратаєвськи розлитися маленькою кра­плею в морі людських життів. Не всі здатні подолати своє “я” (Елен, Анатоль Курагін). Дехто існує суто для родини (мати Ростових), дехто вміє поєднатися зі світом, людьми (Марія Волконська), і лише окремі герої Л. М. Толстого здатні досягти найвищих вершин духовності.

За Толстим, прекрасна та людина, що живе почуттям, тому що розум лише заважає відчути світову гармонію. Порівняймо, наприклад, виважену Соню і Наташу, що живе самими лише почуттями. Перша не зробила в житті жодної помилки, але й не змогла втримати своє щастя. Наташа помилялася, але її серце завжди підказувало їй дорогу.

Л. Толстой створює цілу філософську систему, що виражає його погляди на людину. Розповівши у своєму романі про один з найскладніших моментів в іс­торії Росії, автор зумів проникнути в душі цілого покоління.

Світ людського життя подано в епопеї Л. Толстого через складне переплетення картин війни і миру, гармонії і дисгармонії у найрізноманітніших проявах. А саму багатозначну назву роману можна вважати не тільки темою, але й основною ідеєю твору. Будь-якій руйнівній силі в романі протистоїть гармонія людських стосунків.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Війна і мир” Л. Толстого – історичний і психологічний роман-епопея

Categories: Твори на вільні теми

Links