Відгук про прочитану книгу

Великий слід у моїй свідомості залишив роман “Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова. Для мене насамперед надзвичайно коштовно й дорого те, що в романі піднімаються життєво важливі проблеми, такі, як проблема щастя, проблема добра й зла, проблема приречення й волі, свавілля. Головному героєві Лермонтова необхідне рішення всіх цих проблем з єдиною метою, щоб глибше зрозуміти сенс життя. Адже збагнення істини дозволяє наблизитися до багатьом таємницям буття, а виходить, і до змісту життя

Розквіт Творчості Лермонтова довівся на 30-е роки XIX сторіччя. З одного боку, це період миколаївської реакції, що почалася після декабристського повстання; з іншого боку, цей час, коли неможливість реалізувати себе на поприще суспільної діяльності змушує тодішню інтелігенцію йти у філософію. Герцен називав цю епоху “епохою думки й розуму”.

Ці філософські шукання в суспільстві знайшли своє відбиття в романі “Герой нашого часу”, що, за словами Бєлінського, “не збори повістей і оповідань, це роман, у якому один герой і одна основна тема художницький розвинені”. Дуже важливо, до речі, що повести розташовані не по порядку

Це, я думаю, дозволяє більш точно передати ті психологічні деталі, які необхідні для розкриття характеру Печорина. На початку роману Лермонтов показує героя нашого часу очами Максима Максимыча в повісті “Бэла”. Уважаю,

що тут письменник хоче показати не тільки своє об’єктивне відношення до Печорину, але й обов’язково дати оцінку людини, що вперше побачив його. ” Так-З, з більшими чудностями, і, мабуть, багата людина…” Максим Максимыч побачив, як суперечлива людина Печорин, але він бачить лише поверхневий шар цієї суперечливості. У розкритті характеру більшу роль грає повість “Максим Мак-Симыч”, де дається психологічний портрет героя, накиданий самим автором. Я думаю, що Лермонтов за допомогою такого портрета передає деякі психологічні тонкості, наприклад ока вподібнюються блиску гладкої сталі, щоб зайвий раз залучити наша увага до суперечливості, неоднозначності його натури.

“Його хода була недбала й ледача, але я помітив, що він не розмахує руками – вірна ознака деякої скритності характеру”. Ще в передмові, до роману автор говорить, що “Герой нашого часу, милі государі мої, точно портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку”. Ми бачимо, що Печорин – натура обдарована, автор дуже докладно відтворив багато рис і властивості характеру свого героя.

Печорин має аналітичний розум, що дає йому право й можливість досить вірно й здраво судити про життя, про людей. Печорина відрізняє “рефлексія”, що породжує критичне відношення не тільки до себе, але й до інших. Печорин – людина егоїстичний, будь-яка його примха повинна бути виконана. Наш герой зізнається, що вів боротьбу зі світлом і із самим собою. Усвідомлюючи власну жорстокість, Печорин розуміє, що він моральний каліка, і єдиним мірилом моральних цінностей в 30-е роки для Печорина стає власне “я”: “…у мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне, мені все мало…” Серце Печорина охолонуло. У цьому змісті характерно, мабуть, буде привести розмова Печорина із князівною Мері, де він намагається збудити її інтерес до себе, він веде тут себе цілком щиро. Це дуже важливо для розкриття характеру Печорина, тому що іноді через завісу егоїзму проступає душу Печорина зі своїми слабостями й зі своїми сильними сторонами.

Душу Печорина найбільше повно розкривається в повісті “Князівна Мері”, де ми бачимо, як він закоханий у природу. Він сприймає природу, як поет, – світло, чисто. “Повітря свіже й чистий, як поцілунок дитини”. Ми бачимо, як він одухотворяє її і як сам одухотворений нею, ми розуміємо, що Печорин аж ніяк не тільки осередок усього поганого, у той же час він несе в собі гарні задатки. Печорин не вірить у дружні узи, уважаючи, що “із двох друзів один раб іншого”, також Печорин не вірить у любов. Не знайшовши в сучасній йому дійсності гідної опори, він вибрав зло й у такий спосіб підписав своїй душі вирок

Індивідуалізм героя – причина його щиросердечної трагедії. Проблеми, підняті в “Фаталісті”, дозволяють краще зрозуміти багато суджень Печорина про життя. Він не хоче, наприклад, визнавати влада долі над собою. Печорин любить життя, і, кидаючись постійно у вир пригод, він тим самим посилав виклик долі. Я думаю, що тут Печорин прав, неможливо вочно оглядатися, вічно боятися життя. “Я йду завжди вперед, коли не знаю, що мене очікує”. Печорин бере під неминучий сумнів ті моральні принципи, які нерозривно пов’язані з Богом. Вирішує проблему добра й зла, розуміючи, що це не тільки моральна проблема, але й філософська. Авторська позиція розкривається через систему поглядів героя. Більше того, автор з наміром поєднує всіх персонажів навколо головного героя. На тлі “водяного царства” Печорин виглядає людиною високоосвіченим. Особливо разючий контраст між

Печориным, що дійсно переживає духовну трагедію, і Грушницким який лише відіграє роль невизнаного й відкинутого героя. В особі Грушннцкого Печорин осміяв тих людей, що опошлили своїм удаванням трагедію таких людей, як Печорин, що переживають глибоку духовну кризу.

Мені шкода. Печорина, оскільки я, уважаю, що це глибоко нещасна людина, що не може знайти область додатка своїм здатностям. Автор випробовує свого героя любов’ю. У романі Лермонтова з’являється безліч самих різних персонажів. Так, у повісті “Бэла” Лермонтов малює нам образ молодої черкески. Печорин полюбив її, він думав, що вона послана йому жалісливою долею. Але незабаром зрозумів, що помилявся, що “любов дикунки деяким краще любові знатної панянки…”.

Або от ще образ співаючої дівчини. Ундина не була гарної, але в ній відчувалася порода. Це єдина героїня, що дорівнює йому і яка стає жертвою. Образ князівни Мері дуже романтичен. Вона по-своєму приваблива, аж ніяк не дурна, але чогось у ній не вистачало, того щемливого зачарування, що могло б прив’язати Печорина до цієї дівчини. Печорин привносить трагедійність у долю князівни Мері

Образ Віри протягом усього роману невловимий. Відношення її до Печорину таїть у собі загадку. Її любов до Печорину граничить із рабством. Головний недолік героїні, на мій погляд, ця відсутність жіночої гордості

Отже, ми бачимо героя нашого часу, що бореться з перипетіями долі, але ця боротьба марна. Індивідуалізм Печорина – от основна причина його щиросердечної трагедії. Незважаючи на те що Печорин суперечлива, складна людина, я все-таки полюбила цього героя. Протягом усього роману мені було цікаво стежити за його думками, за його вчинками. Незважаючи на всю складність його характеру, я ціную в ньому те, що він ішов по життю, не опускаючи голови. І не коштує, напевно, строго судити про нього, адже він людина, виткана з пороків свого часу, занурений у вічний пошук істини

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Відгук про прочитану книгу