Твір за оповіданням Адріана Кащенка “Над Кодацьким порогом”

Багата та квітуча рідна Україна, неосяжні її краєвиди, але чимало сліз і горя зазнала вона від зазіхань іноземних загарбників. Вони плюндрували наші землі та села, забирали в полон людей. Але надійним заслоном від поневолювань на півдні країни були козаки. Народні українські думи, згадки про запорізьку славу захоплювали Адріана Кащенка. Героїчна минувщина Батьківщини і надихнула письменника на створення захоплюючих повістей та оповідань з історії Запорізької Січі. Цікава і сумна історія славного українського гетьмана Івана Сулими лягла в основу оповідання “Над Кодацьким порогом”. Велична й могутня була постать запорозького ватажка. “Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям”. Довгі вуса й сивий оселедець прикрашали те обличчя ознаками досвіду й спокою. А срібі-іа булава, що блищала в дужій руці, нагадувала всім про владу запорозького отамана. Іван Судима був досвідчений воїн, мудрий, розважливий, добре володів технікою бою. Козаки його поважали за чесність, справедливість, мужність і незаплямовану людську гідність. А головне, шо йому довіряли, бо він дуже добре знав, коли і як краще зненацька захопити ворога, знав, як своєчасно сховатися від несподіваної’ ворожої вилазки. Своє оповідання автор починає з опису походу козаків, які вирішили “Чорним морем погуляти”

та запалити люльки аж у Кодацькій фортеці. Наблизившись до Тавані, вони дочекалися, поки зійде місяць, і пустили тороки, щоб ввести в оману турків.

Яничари, побачивши козацькі чайки, влаштували стрілянину з гармат, аби’ потопити своїх супротивників. А коли, “втішаючись думкою, що потопили запорожців, турки пішли спати, в нічній темряві нечутно, мов таємничі примари, посунулися козацькі чайки. Ось так мудро провів своє славне військо у самісіньке лігво ворога отаман Іван Судима. І знову ж таки автор підкреслює, що його герою не позичати мужності та винахідливості. Побачивши в морі турецьку галеру, Судима розпорядився поставити чайки таким чином, щоб “од галери вони ховалися в сяйві вечірнього сонця”. Завдяки сміливості та військовим хитрощам отамана ворожа галера була захоплена, бранці звільнені, а козаки продовжували тримати курс на Кодацьку фортецю, де збиралися дати полякам справжній бій за всіма правилами військового мистецтва. Хіба ж думали вони, що там, біля Кодацького порога, назавжди розлучаться із своїм улюбленим гетьманом? Звичайно, що ні, бо все було так добре, шо передбачати щось погане ніхто не наважувався. І ось перед очима козаків виросли похмурі стіни Кодацької фортеці, що – посеред ночі нависала над водою велетенською примарою. Довго радитися запорожцям не було потреби, бо все вже було обговорено й сплановано. Судима подав знак – і війська приготувалися до штурму. Він був блискавичним і для поляків несподіваним, мов удар грому. Грізна фортеця впала. На ранок вона вже палала у вогні, який “видно було… навіть з далекої Хортиці”. За змовою козацької старшини вночі було викрадено славного гетьмана і відправлено до Варшави.

“Не страхався смерті славний козак, – пише Адріан Кащенко, – але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце і ссала з нього кров… нудьга того, що гине він не в бою з ворогами, а через зраду своїх братів од руки ката”. З високо піднятою головою йшов на страту славний гетьман України, бо був людиною надзвичайно мужньою, бо був справжнім воїном.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Твір за оповіданням Адріана Кащенка “Над Кодацьким порогом”