Сюжет “Мертвих душ” (послідовність зустрічей Чичикова з поміщиками)

Створюючи образи Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина, Гоголь прибігає до загальних прийомів реалістичної типізації (зображення села, панського будинку, портрета хазяїна, кабінету, розмови про міський чиновникахе) У тих випадках, коли це необхідно, з’являється перед нами й біографія персонажа

В образі Манилова відбитий тип дозвільного мрійника, “романтичного” ледаря. Господарство поміщика перебуває в повному занепаді

“Будинок панський стояв на юру, тобто на піднесенні, відкритому всім вітрам, якої тільки

вздумается подутье” Краде ключниця, “нерозумно й безглуздо готується на кухні”, “порожньо в коморі”, “нечистоплотні й п’яниці слуги”. А тим часом споруджена “альтанка із плоским зеленим куполом, дерев’яними колонами й написом: “Храм відокремленого міркування”.” Мрії Манилова нісенітні й безглузді. “Іноді говорив він про те, як би хорощо було, якби раптом від будинку провести підземний хід або через ставок вибудувати кам’яний Мосту”

Гоголь показує, що Манилов вульгарний і порожній, реальних духовних інтересів у нього немає. “У його кабінеті завжди лежала

якась книжка, закладена закладкою на чотирнадцятій сторінці, що він постійно читав уже два роки”. Вульгарність сімейного життя ( відносини із дружиною, виховання Алкида й Фемистоклюса), нудотна солодкуватість мовлення (“травневий день”, “іменини серця”) підтверджують проникливість портретної характеристики персонажа. “У першу хвилину розмови з ним не можеш не сказати: “яка приємна й добра людина!” У наступну хвилину розмови нічого не скажеш, а в третю скажеш: “Чорт знає що це таке!” і відійдеш подалі; якщо не відійдеш, відчуєш нудьгу смертельну”. Гоголь із приголомшливою художньою силою показує мертвотність Манилова, нікчемність його життя. За зовнішньою привабливістю ховається духовна порожнеча

Образ накопительници Коробочки вже позбавлений тих “привабливих” чорт, які відрізняють Манилова. І знову перед нами тип “одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Інтереси Коробочки цілком сконцентровані на господарстві. “Крепколобая” і “дубинноголовая” Настасья Петрівна боїться продешевити, продаючи Чичикову “мертві душі”. Цікава “німа сцена”, що виникає в цій главі. Аналогічні сцени знаходимо майже у всіх главах, що показують висновок угоди Чичикова із черговим поміщиком. Це дозволяє з особливою опуклістю показати духовну порожнечу Павла Івановича і його співрозмовників. У фіналі третіх розділів Гоголь говорить про типовість образа Коробочки, незначній різниці між нею й іншою аристократичною дамою

Галерею “мертвих душ” продовжує в поемі Ноздрев. Як і інші поміщики, він внутрішньо не розвивається, не міняється залежно від віку. “Ноздрев у тридцять п’ять років був такий же зовсім, яким був в осьмнадцать і двадцять: мисливців погуляти”. Портрет лихого гульвіси сатиричен і саркастичен одночасно. “Це був середнього росту, дуже непогано складений молодець із повними рум’яними щоками

Здоров’я, здавалося, так і пирскало з особи його”. Втім, Чичиков зауважує, що один бакенбард був у Ноздрева менше й не так густий, як іншої (результат чергової бійки). Пристрасть до брехні й карткової гри багато в чому пояснює те, що на жодному зборах, де був присутній Ноздрев, не обходилося без історії. Життя поміщика абсолютно бездуховна. У кабінеті “не було помітно слідів того, що буває в кабінетах, тобто книг або паперу; висіли тільки шабля й два ружьяе” Зрозуміло, господарство Ноздрева розвалене. Навіть обід складається із блюд, які пригоріли, або, навпроти, не зварилися

Спроби Чичикова купити мертві душі в Ноздрева фатальна помилка. Саме Ноздрев розбовтує на балі в губернатора таємницю. Приїзд у місто Коробочки, що побажала довідатися, “почім ходять мертві душі”, підтверджує слова лихого “балакуна”.

Образ Ноздрева не менш типовий, чим образ Манилова або Коробочки. Гоголь пише: “Ноздрев довго ще не виведеться з миру. Він скрізь між нами й, може бути, тільки ходить в іншому каптані; але легковажно непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною”.

Перераховані вище прийоми типізації використаються Гоголем і для опису образа Собакевича. Село й господарство поміщиків свідчать про певний статок. “Двір оточений був крепкою й непомірно толстою дерев’яними гратами. Поміщик, здавалося, клопотав багато про міцність. Сільські хати мужиків теж зрубані були напрочуд усе було пригнано щільно і як треба”.

Описуючи зовнішність Собакевича, Гоголь прибігає до зоологічного уподібнення (порівняння поміщика з ведмедем). У своїх судженнях про їжу Собакевич піднімається до своєрідної “гастрономічної” патетики: “У мене коли свинина всю свиню давай на стіл, баранина всього барана тягни, гусак усього гусака!” Втім Собакевичу (цим він відрізняється від Плюшкина й більшості інших поміщиків) властив деяка господарська жилка (не розоряє власних кріпаків, домагається відомого порядку в господарстві, вигідно продає Чичикову мертві душі, відмінно знає ділові й людські якості своїх селян).

Граничний ступінь людського падіння відбитий Гоголем в образі найбагатшого поміщика губернії (більше тисячі кріпаків) Плюшкина. Біографія персонажа дозволяє простежити шлях від “ощадливого” хазяїна до напівбожевільного скнари. “Але ж були часи, коли він був одружений і сім’янин, і сусід заїжджав до нього пообідати назустріч виходили дві миловидні дочки вибігав син. Сам хазяїн був до стола в сюртуку Але добрій господарці вмерла, частина ключів, а з ними дрібних турбот перейшли до нього. Плюшкин став беспокойнее й, як всі вдівці, підозріліше й скупіше”. Незабаром сім’я повністю розвалилася, і в Плюшкине розвиваються небачені дріб’язковість і підозрілість: “сам він звернувся нарешті в якусь діру на людстві”. Отже, аж ніяк не соціальні умови привели поміщика до останнього рубежу морального падіння. Перед нами розігрується трагедія самітності, що переростає в кошмарну картину самотньої старості

У селі Плюшкина Чичиков зауважує “якусь особливу старість”. Увійшовши в будинок, Чичиков бачить дивне накопичення меблів і якогось вуличного мотлоху. Плюшкин незначний раб власних же речей. Він живе гірше, ніж “останній пастух Собакевича”. Незліченні багатства пропадають зрячи. Предостерегающе звучать слова Гоголя: “И до якої незначності, мелочнности, гидоти міг снизойти людина! Міг так змінитися!.. Все може статися з людиною”.

Таким чином, поміщиків в “Мертвих душах” поєднують загальні риси: нелюдськість, ледарство, вульгарність, духовна порожнеча. Однак Гоголь не був би, як мені здається, великим письменником, якби не обмежився лише “соціальним” поясненням причин духовної неспроможності персонажів. Він дійсно створює “типові характери в типових обставинах”, але “обставини” можуть полягати й в умовах внутрішнього психічного життя людини. Повторюю, що падіння Плюшкина не зв’язане прямо з його положенням поміщика. Хіба втрата сім’ї не може зломити навіть найдужчу людину, представника будь-якого класу або стану?! Словом, реалізм Гоголя містить у собі й найглибший психологізм. Це-те поема й цікава сучасному читачеві

Миру мертвих душ протипоставлена в добутку віра в “таємничий” російський народ, у його невичерпний моральний потенціал. У фіналі поеми виникає образ нескінченної дороги й птаха-трійки, що несеться вперед. У цьому неприборканому русі відчувається впевненість письменника у великому призначенні Росії, у можливості духовного воскресіння людства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сюжет “Мертвих душ” (послідовність зустрічей Чичикова з поміщиками)