Сприйняття революції у віршах Мандельштама

Лютневу революцію Мандельштам привітав, а до Жовтневого спочатку відніс досить насторожено. Проте вже в травні 1918 р. він написав “Сутінки волі”, де призивав:

Прославимо, брати, сутінки волі,

Великий сутінковий рік!

У киплячі нічні води

Опущений грізний ліс тенет.

Сходиш ти в глухі роки,

ПРО, сонце, судія, народ

Поетові здавалося, що революція несе із собою корінна зміна життя переважної більшості народів у кращу сторону, і заради подібного відновлення буття можна тимчасово пожертвувати демократичними волями:

Ну що ж, спробуємо: величезний, незграбний,

Скрипливий поворот рулячи

Наслідку цього повороту Мандельштаму незабаром довелось випробувати на собі. Його поезію друкували дуже мало, оскільки виконувати у віршах “соціальне замовлення” він відмовлявся. У країні виникла усе більше гнітюча атмосфера несвободи, що Мандельштам переживав дуже важко. Ще в роки громадянської війни, виявившись в ув’язненні в білих, він, за свідченням одного мемуариста, вимагав звільнення, затверджуючи, що “не створено для в’язниці”. Але трапилося так, що більшу частину життя Мандельштаму довелося прожити в суспільстві, де свобода особи придушувалася, а умови існування нагадували табірні. Тим більше що останні чотири роки Осип Эмильевич провів у посиланнях і таборах, звідки йому не призначене було вийти. Все

це не могло не відбитися в його віршах і навіть привело до тривалої перерви в поетичній творчості

Мандельштам підкреслював:

Пора вам знати: я теж сучасник,

Я людина епохи Москвошвея,

Дивитеся, як на мені стовбурчиться піджак,

Як я ступати й говорити вмію!

Спробуйте мене від століття відірвати!

Ручаюся вам, собі згорнете шию!

Ці рядки написані в 1931 р., коли переважна більшість поетів прославляло великі будівництва п’ятирічки й небувалий розмах соціалістичного будівництва. Мандельштам же знайшов у собі мужність іронізувати над епохою, натякаючи, що її вірніше зв’язати з низькоякісним одягом Москвошвеи, а не з гігантами металургії й енергетики. Останні не дають ніякого видимого полегшення в повсякденному житті людей, тоді як їхні насущні потреби задовольняються навіть гірше, ніж до революції

Мандельштам відчував свій розлад з епохою, але не збирався здаватися на милість “віку-вовкодавові”:

Мені на плечі кидається вік-вовкодав,

Але не вовки я по крові своєї,

Запхай мене краще, як шапку, у рукав

Жаркої шуби сибірських степів

Щоб не бачити ні боягуза, ні кволої грязци,

Ні кривавих костей у колесі,

Щоб сіяли всю ніч блакитні песці

Мені у своїй первісній вроді…

Так писав поет за три роки до посилання, немов передчуваючи свою долю. Він почував себе сучасником великих і трагічних подій, але не хотів ні в якій мері розділяти відповідальність за придушення волі й пролиту кров із владу імущими. Хоча часом випробовував велику спокусу піти по шляху, по якому вже пішли багато побратимів по літературі. В 1930 р.. він писав про альтернативний, благополучний варіант своєї долі: “А міг би життя просвистати шпаком, заїсти горіховим пирогом… Так, видно, не можна ніяк”. Друг Мандельштама Б. С. Кузин згадував: “Особливо, очевидно, для нього був сильний спокуса ввірувати в нашу офіційну ідеологію, прийняти всі жахи, яким вона служила ширмою, і встати в ряди активних борців за великі ідеї й за прекрасне соціалістичне майбутнє. Втім, фанатичної переконаності у своїй правоті при цих заскоках у нього не було.

Усякий, хто близько й дружески з ним стикався, знає, до чого він був безкомпромісний у всьому, що ставилося до мистецтва або моралі… Але коли він починав своє чергове правовірне цвірінькання, я на це бурхливо обурювався, але він не входив у полемічний запал, не відстоював з жаром свої позиції, а тільки просив погодитися з ним: “Ну, Борис Сергійович, ну адже правда ж, це добре”. А через день-два: “Невже я це говорив? Нісенітниця! Марення собачий!” Отут справа була не в простому бажанні пристосуватися, щоб забезпечити собі гідні умови життя. Мандельштам відчував потребу відчути себе частиною якогось великого цілого, учасником перетворення життя. Однак, на щастя для поезії, прихильність Осипа Эмильевича нормам моральності в літературі й житті не дозволила йому піти у своїй творчості на згубний компроміс. Мандельштам одним з перших затаврував як ката “кремлівського горця” Сталіна, за що поплатився посиланням і в остаточному підсумку загибеллю. Поет і в пізніших віршах зухвало заявляв:

Позбавивши мене морів, розбігу й розльоту

И давши ступі упор насильницької землі,

Чого домоглися ви? Блискучого розрахунку:

Губ ворухливих відняти ви не могли.

Мандельштам вірив: “Не розняти мене з життям, – їй сниться вбивати й зараз же пестити…” Він почував, що епоха вб’є його, як і тисячі й тисячі інших, що відмовилися жити відповідно до моралі “віку-вовкодава”, і що призначено йому лише посмертне визнання. А характер епохи він у своїй поезії визначив точніше й глибше переважної більшості сучасників

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Сприйняття революції у віршах Мандельштама