“Софія Київська – оберіг української духовності” ( за мотивами роману Павла Загребельного “Диво”)

народу. Що лунає з уст вибраних умільців. Я – сопілка в устах мого народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись у мені”.

До цього відкриття митець ішов стихійно, але неухильно – його вели доля й покликання. Спочатку він не знав, що в ньому після смерті діда оживе буйнодивний світ кольорів. Наступний щабель його духовного зростання – захоплення красою церкви Богородиці. У язичницькій Радогості, захованій в “глибини зеленого дивосвіту”, його вразила летюча барвна каплиця, а її хранителька Звенислава відкрила

душу барв, які, мов люди, залежно від випадку, бувають веселі, чисті, лагідні, довірливі, невинні, сумні, крикливі, жалібні, холодні, теплі… Ось чому пізніше, у Константинополі, вже спробувавши в Радогості та болгарському монастирі “вичаровувати з небуття новий світ”, Сивоок шукав у барві людину. Можливо, тому до нього на будівництво собору йшли “босі, без шапок, бідні, обідрані, несміливі, він учив їх, працював разом з ними, жив з ними в нужді і клопотах…”. Отож, велика любов Сивоока до людей допомогла йому спорудити дивохрам. І коли доля поставила перед ним вибір: собор чи кохана? – він став
на захист жінки. Так підказала йому любов і честь – інакше він не міг би бути гідним того дива, яке творив своїми руками.

Софія Київська постала з любові. І не так важливо, хто був її творцем. Адже увібравши кожною цеглиною, кожною лінією й кожною барвою променисте тепло душі свого творця, вона перетворилася для нашого народу на всесильний оберіг. Свідок тисячолітньої історії українців, Софія Київська й сьогодні стоїть на чатах нашої духовності, не дає впасти в прірву безпам’ятства й зневіри.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Софія Київська – оберіг української духовності” ( за мотивами роману Павла Загребельного “Диво”)