Повесті Белкіна характеристика образів Самсон Вирін

Самсон Вырин – станційний доглядач, нещасний чиновник 14-го(останнього) класу, “сущий мученик” посади, батько дочки Дуни, відвезеної гусаром в Петербург.

Повість, розказана Белкину титульним радником А. Г. Н., поміщена в циклі четвертій, але у виносці до листа “одного поважного чоловіка” вона поставлена на перше місце; навряд чи це випадково. С. В. – найскладніша з фігур, представлених в циклі; соціальні мотиви прописані тут гранично детально. Як би Пушкін не підкреслював свою відмінність від “проторассказчика” (т. е. від “А. Г. Н.

“), – той принаймні на 10 років старше, бо до початку оповідання вже 20 років їздить “по усіх напрямах”, – підкреслена задушевність і жалісливість інтонації видає постійну авторську присутність в тексті.

“Сюжет” выринской життя простий до відчаю, хоча це не заважає йому майже повністю повторити контури сюжету сентиментальної повісті Мармонтеля “Лорета” про сільського фермера Базиле, чия дочка від’їжджає з графом де Люзи, хворим, що прикинулися; Базиль вирушає на пошуки, знаходить дочку, що живе в достатку; повертає її – і врешті-решт “офіційно” видає заміж за графа.

Дружина померла; будинок тримається на юній Дуне; заїжджий гусар(Мінський) з чорними вусиками, уражений її красою, інсценує хворобу і врешті-решт відвіз Дуню в столицю; поїздка С. В. за “бідною

Дуней” не дає результату. Спочатку гусар намагається від нього відкупитися(як би повторюючи жест Эраста з “Бідної Лізи” Н. М. Карамзіна, на тлі якої створюється “белкинская” повість). Потім – коли “одягнена з усію розкішшю моди” Дуня побачивши батька, що несподівано явився, непритомніє – Мінський проганяє С. В. втришия.

Залишившись один, доглядач спивається до смерті; Дуня на кареті в шість коней, з трьома маленькими барчатами і годувальницею, приїжджає поплакати на його могилі…

І все-таки автор із самого початку вводить скромну історію С. В. в загальнофілософський контекст циклу. Усі герої “Повістей”, так або інакше, дивляться на життя крізь призму схем, породжених зовсім не самим життям. Це може бути “романна” схема – як в “Заметілі”, або пасторальна(але асоціативно пов’язана і з Шекспіром) в “Панночці-селянці”, або “Байрон” – як в “Пострілі”, або просто “професійна” – як в “Трунарі”. Є своя схема сприйняття життя і у С. В.

Вона відбита в картинках “з пристойними німецькими віршами”, розвішених на стінах його “покірливої, але охайної обителі”. (Прийом, поширений в “вальтер-скоттовской” російській романистике.

Чотири картинки зображують епізоди з притчі про блудного сина. Перша показує “неспокійного юнака”, який забирає мішок з грошима у “поважного старого” в шлафроке; друга живописует “розпусна поведінка” юнака, оточеного неправдивими друзями і безсоромними жінками; третя дає образ юнака, що марнотратиться, в дранті і трикутному(!) капелюсі – серед свиней; четверта присвячена урочистості “поважного старого”, який приймає сина, що розкаявся, у свої обійми(“у перспективі кухар вбиває угодованого тельця”).

Оповідач убивчо смішно описує картинки; риторичні штампи, які він при цьому пародіює, гранично далекі від релігійно-містичного сенсу “джерела” – євангельської притчі про блудного сина. Тут містика підмінена “міщанською” мораллю; ця обытовленная мораль і лежить в основі выринского світогляду.

Уся подія з ним С. В. розглядає крізь призму цих картинок. Втеча Дуни для нього рівнозначна відходу невдячного юнака(“вже чи я не любив моєї Дуни.”.). Її життя п столиці повинне відповідати сцені “розпусної поведінки”. Повинна – і не важливо, що гусар Мінський виявився для його дочки зовсім не “неправдивим” другом, що вона багата, вільна і має навіть деяку владу над коханцем; що Мінський обіцяє йому: “…

Вона буде щаслива, даю тобі чесне слово” – і врешті-решт слово тримає; що в житті все складається іншим чином, ніж передбачено выринским “сценарієм”. Реальності С. В. не те щоб не бачить; просто вона для нього менш реальна, чим життєва схема міщанської ідилії(“б-дермайера”), І тому він, майже слово в слово повторюючи слова матері “бідної Лізи” Н. М.

Карамзіна – “Ти ще не знаєш, як злі люди можуть скривдити бідну дівчину”, – чекає, коли ж Дунина життя повторить контури третьої картинки – Багато їх в Петербурзі, молоденьких дурних, сьогодні в атласі та оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулиці разом з голотою шинком”. Чекає, бо тільки після цього, після повної життєвої катастрофи дочки, настане черга четвертої картинки – відбудеться покутне повернення “блудної дочки”. І, як би передчуваючи, що не дочекається цього, С. В. бажає смерті улюбленій Дуне…Проте повість про С. В. дійсно найскладніша по своїй побудові в усьому циклі. Погляди героя мотивовані соціально – по-своєму він правий, подібні “романні” історії з увозами найчастіше завершуються катастрофою. (Тут читач, за задумом автора, повинен знову згадати повість Карамзіна – її трагічний фінал.) Крім того, образ С. В. відбитий ще в декількох літературних дзеркалах.

Спочатку оповідач іронічно пригадує вірші князя Вяземского про “колезького реєстратора”, поштовій станції “диктаторові”, щоб потім – усупереч цитаті – пробудити в читачі співчуття до цього нещасного “диктатора”, якого кожен може скривдити. Так – поступово і неявно – С. В. з’являється жертвою суспільства; його “формула” виведена з досвіду життя в цьому суспільстві.

Інша справа, що доглядач не хоче розплющеними очима, неупереджено подивитися навколо себе, щоб крізь “соціальне” життя побачити життя самого життя, її непередбачувану повноту. Закони буття відкриті для благої волі Провидіння або хоч би для випадковості; її потік може вторгатися і в соціальний простір – міняючи звичний хід речей. Таку можливість С. В.

Начисто відкидає; більше того, він як би входить, вростає в образ батька, що страждає, у прямому розумінні слова “упивається” своєю печаллю, – так що оповідач поспішає відбити героя в черговому літературному дзеркалі, цього разу – кривому. Дещо театральний жест п’яного С. В., що “мальовничо” обтирає сльози “своєю полою”, порівнюється з поведінкою “старанного Терентьича” в “прекрасній баладі Дмитрієва”(“Карикатура”).

Обмеженості соціальної схеми відповідає обытовленность выринских “картинок”; граничній відкритості самого буття відповідає втрачений в цих картинках релігійний сенс євангельського “джерела”. Поки С. В. чекає, що події вишикуються в послідовність, що “підказала” його картинками, вільний потік життя компонує все по-своєму. Усупереч “картинкам” – і відповідно до духу Євангелія.

Розповідь про приїзд Дуни і її покутний плач на могилі батька розв’язує сюжет повісті – і остаточно змикає його з сюжетом про блудного сина. Правда, сам С. В. цього вже ніколи не побачить.

Складна організація образу С. В. припускала можливість його сприйняття і в чисто “літературному”, і в релігійному, і в суто соціальному ключі. Саме соціальну маску “маленької людини” Вырина використали письменники і критики ранньої натуральної школи(так, Макар Дівчина в “Бідних людях” Ф. М. Достоєвського читає “Станційного доглядача”, як би упізнаючи в С. В. свого попередника).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Повесті Белкіна характеристика образів Самсон Вирін

Categories: Шкільні твори

Links