Попередники й последовател і героя роману М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу” Печорина у творчості російських письменників

1. Печорин – герой різних часів. 2. Чацкий – попередник Печорина. 3. Ставрогин – послідовник Печорина. У своєму творі я хочу розповісти про ті образи й добутки російських письменників, які є “родичами” Печорина з роману М. Ю. Лормонтова “Герой нашого часу”.

Всім відомо, що образ Печорина збірний, автор втілив у ньому риси типових представників свого покоління, що він сам уважав загубленим. Але, на мою думку, персонаж, описаний у романі Лєрмонтова, є виразником ідей не тільки якого-небудь одного покоління, але втілює в собі якості певної катеГореї людей Печорин – людина, що одержала чудове утворення, вихована в традиціях вищого дворянства. Він, безумовно, розумний, начитаний, його кругозір досить широкий.

Незважаючи на свою молодість, Печорин багато побачив, багато випробував і відчув у своєму житті. Він не позбавлений чарівності, оскільки роблячи навіть самі непривабливі вчинки, герой Лєрмонтова постійно віддає собі в цьому звіт, відчуває провину й власну відповідальність за трагічні події, що відбуваються по ньнього провині Я гадаю, що персонаж комедії О. С. Грибоєдова “Горе від розуму” Чацкий цілком міг би виявитися попередником Печорина. Він також розумний, утворений, допитливий, жадібний до вражень. І Печорина й Чацкого цікавлять люди, мотиви їхніх учинків, суть їхнього світогляду. Чи не міг зневірений у людях Чацкий згодом перетворитися в Печорина?

Як могли вплинути на палкого юнака віроломство коханої дівчини, обмеженість, вульгарність і злість “стовпів суспільства”? Ображений у кращих почуттях, принижений, оклеветанний Чацкий не витримує зіткнення з фамусовским суспільством. Він збігає з Москви, щоб не загинути, не збожеволіти, не зробити злочину. Ніж глибше ми поринаємо в роман Лєрмонтова “Герой нашого часу”, тим краще починаємо розуміти його головного героя.

Автор не розповідає нам про дитинство і юність Печорина, але читаючи його міркування, бачачи його переживання, ми помалу усвідомлюємо, що Печорин – це страждаюча, заколотна душа, що пережила найсильніші удари долі. У вірші “Дума” Лєрмонтов пише про представників свого покоління: Багаті ми, тільки-но з колиски, Помилками батьків і пізнім їхнім розумом. І життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети, Як бенкет на святі чужому. У новелі “Фаталіст” Печорин міркує про тім же, даючи оцінку собі й подібним йому людям: “… коли я згадав, що були ніколи люди премудрі, що думали, що світила небесні беруть участь у наших незначних суперечках за клаптик землі або за які-небудь вигадані права!..

І що ж? ці лампади, запалені, на їхню думку, тільки для того, щоб висвітлювати їхні битви й торжества, горять із колишнім блиском, а їхні страсті й надії давно згасли разом з ними, як вогник, запалений на краю лісу безтурботним мандрівником. Але зате яку силу волі надавала їм упевненість, що ціле небо зі своїми незліченними жителями на них дивиться за участю, хоча німим, але незмінним!.. А ми, їхні жалюгідні нащадки, що скитаются по землі без переконань і гордості, без насолоди й страху, крім того мимовільного остраху, що стискає серце при думці про неминучий кінець, ми нездатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого счастия, тому що знаємо його неможливість, і равнодушно переходимо від сумніву до сумніву, як наші предки кидалися від однієї омани до іншому, не маючи, як вони, ні надії, ні навіть того невизначеного, хоча щирої насолоди, що зустрічає душу у всякій боротьбі з людьми або із судьбою”. Що відбувається з людиною, що замолоду випробував жорстоке розчарування в ті, кого він любив, поважав, цінував?

Його душу часто озлобляється, він може стати злісним, черствим, мстивим Або він замикається в собі, перестає відкрито виражати свої почуття. Уникає любові, дружби – будь-яких прихильностей, щоб знову не випробувати втрати й болю. Мені здається, що з Печориним відбулося саме друге.

Замість того, щоб боротися з нерозуміючим його, далеким і ворожим миром, Печорин зволів відсторонитися від життя. Активна позиція, ніколи властива Чацкому, поступилася місцем пасивної споглядальності молодого Печорина. Якщо він і робить якісь учинки, те лише для задоволення власних бажань.

Він вивчає життя, “препарує” почуття навколишніх, та й свої власні. Печорин сприймає навколишнє так, немов читає книгу, місцями нудну, місцями цікаву, іноді й смутну. Читаючи роман, ми починаємо розуміти, що його герой не хоче або не може вважати себе повноправним учасником життя. Він, немов глядач, дивиться спектакль, що всі люди влаштовують спеціально для нього. Якщо Печорин і втручається в “театральне дійство”, то тільки для того, щоб направити хід подій у потрібне йому русло И проте герой Лєрмонтова по-своєму привабливий.

Він викликає співчуття в читача. Для нас борошна, яким він сам себе піддає, якоюсь мірою виправдують Печорина. У романі Ф. М. Достоєвського “Біси” виведений, як мені здається, нащадок Лєрмонтовского Печорина – Ставрогин. Геніальний мислитель і письменник Достоєвський показав на прикладі цього героя до чого може привезти людський егоцентризм, доведений до крайнього ступеня.

Ставрогин – сьогодення чудовисько. Якщо Печорин і робить погані вчинки, то найчастіше це відбувається під впливом зовнішніх обставин або внутрішніх щиросердечних поривів. Печорину здатний на глибокі людські почуття. Він, приміром, співчуває контрабандистам, переживає своє охолодження до Беле, відчуває свою провину за неї смерть Ставрогин же насолоджується пороком.

Йому робить приємність сіяти зло й бачити наслідку своїх дивовижних учинків. Розумний, утворений Ставрогин не може не усвідомлювати власну порочність. Він противний сам собі, але проте ніщо інше не може дати йому відчуття повноти життя. У фіналі роману “Біси” Ставрогин все-таки сам собі виносить вирок Він визнає, що не має права продовжувати життя з вантажем страшних гріхів на совісті.

Герой Достоєвського вирішується покінчити із собою, попередньо написавши сповідь із перерахуванням своїх лиходійств. Зовсім не обов’язково, що героя комедії “Горе від розуму” Чацкого чекає схожа доля. Цілком можливо, що цей юнак зуміє подолати із приниженою гордістю. Мені здається, що в образах Печорина й Ставрогина втілені риси, які могли б виникнути з характеру Чацкого.

Мені хочеться завершити свій твір думкою про те, що будь-якого, навіть самої обдарованої, розумної й освіченої людини може очікувати катастрофа, якщо він “зациклиться” на власній особистості, буде розглядати оточуючих людей, явища тільки крізь призму власного “я”, забувши про те, що людині необхідно знайти своє місце в житті, зробити правильний вибір між добром і злом. Тільки така людина зможе прожити життя так, щоб у перед смертю йому не було соромно й боляче від своїх учинків

Попередники й последовател і героя роману М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу” Печорина у творчості російських письменників