Поетичні збірники Фроста

В Англії Фрост уперше випробував літературний успіх. Удова видавця Дэвида Натта погодилася на свій страх і ризик видати збірник нікому не відомого американського поета. В 1913 р. побачила мир книга “Воля хлопчика”, назва якої вказувало на зв’язок з національною поетичною традицією, оскільки вона запозичена з вірша Г. Лонгфелло “Моя втрачена юність”. Збірник Фрост розділив на три розділи, які символізують три етапи становлення особистості. У книгу ввійшли вірші, написані з 1862 до 1912 р. Дистанція між юним автором окремих віршів і зрілим автором всієї книги позначена іронічними підзаголовками, у яких Ф. звертається до кожного з них вчастности.

Першу книгу Фроста критики помітили. Другу – “На північ від Бостона” – зустріли піднесеними відгуками. Мелодійна наспівність вірша в цьому збірнику змінилася інтонацією розмовного мовлення. Як основну поетичну форму Фрост використав драматичні розповіді-діалоги-оповідання. Героями його віршів були зеландско-англійські фермери, звичайні люди, у яких, по вираженню самого Фроста, “ніхто іншої не помітив би героїв”. Все життя людини відтворене у вірші “Смерть батрака”. Сайлас, старий батрак, прийшов умирати на ферму до чужих людей, тому що досить бедний і гордий, щоб просити допомоги в рідного брата. Про долю Сайласа читач довідається з розмови фермера і його дружини. Напруга

створюється між трагізмом людського життя й буденністю тону тієї самої комунікативної ситуації. Мужність, якого вимагає буденне життя, – один з найважливіших і постійних мотивів фростового творчості

Збірник “На північ від Бостона” більшість англійських критиків розглядали як свідчення традиційності Фроста, його прихильності до георгианской поезії. Але після виходу книги Фрост одержав авторитет і серед прихильників “нової” поезії. В Англії про нього писав Э. Паунд, один з головних натхненників нового підходу до поетичної Творчості. Коли ж Фрост через сім місяців після початку Першої світової війни вернувся в Америку, то з’ясував, що тут його вважають одним з “нових” поетів. Популярності Фроста сприяв журнал “Поэтри”, твердиня сучасних поетичних плинів, що видавався в Чикаго. У рік повернення поета на батьківщину Генрі Холт перевидав обоє збірників Фроста.

Тепер, коли з’явилася реальна можливість заробляти на життя сугубо літературною працею, Фрост все-таки дав собі можливість оселитися на фермі, купленої їм у гірській частині Нью-Гемпшира. Із часом він усе менше займався фермерством. Поетичні збірники виходили, слава зростала. Особливо значний успіх одержали книги “Міжгір’я” (“Mountain Interval”, 1916), “Нью-Гемпшир” (“New Hampshire”, 1923, Пулитцеровская премія), “Західна ріка” (“West-Running Brook”, 1928), а також виданий в 1930 р. томик вибраних віршів (“Collected Poems”, Пулитцеровская премія).

Характер фростового творчості з роками майже не змінювався. У сприйнятті читачів поет зберігав репутацію, створену першими книжками. Георгианци й критики з “Поэтри” звеличували його поезію за те саме: природність інтонації, майстерню пейзажну лірику, опис речей “такими, якими вони є”:

Вечеря на столі, пора до будинку –

Від роботи відриваєш ти мене,

И повинен я кольори яблунь поховати

У скупій землі (це цвітіння запашне

И ніжне, з ним божевільна квасоля,

У пелюстках – поморщений горох),

А може, ти забудеш, навіщо з поля

Мене кличеш, і будемо далі вдвох

Землі весняної рабами. Гріє,

Горить любов, поки в землю кладемо

Зерно, до часу, як земля стемніє

Від бур’яну, і паросток ножем

Проткнется, і вигнуте тільце рослини

Залишки землі із себе зніметься

(“Саджаючи”, тут і далі Д. Павличко)

Сам Фрост не схвалював експериментів у поезії. У розмові з поетом і прозаїком Р. П. Ворреном і критиком В. В. Бруксом він помітив, що для нього писати верлібром – однаково, що й грати в теніс без сітки. Але, всупереч певному консерватизму, Фрост не був і архаистом. Його поетика грунтується на одному з найдавніших розмірів англомовної поезії – білому п’ятистопному ямбі. Пристосувавши до звичайного для читачів розміру, Фрост начебто розколов його зсередини, реалізувавши дотепер ще не виявлені можливості традиційного метра. Поет прагнув до такого природного звучання вірша, що чимало читачі його добутків сприймають як просторічні, незважаючи на те, що в них використається переважно книжкова лексика. В одному зі своїх інтерв’ю Фрост перефразував В. Вордсворта, що радив писати, “не відриваючи око від об’єкта”. Фроста метод – писати, “не перестаючи слухати голос”. При цьому він виступав проти музикальності вірша, не підкріпленої “драматичним змістом” (вираження Фроста).

У цьому аспекті, як і в багатьох інших, Фрост продовжує традиції, закладені американською романтичною поезією. У його творчості виразно простежується зв’язок з поетичною теорією й практикою Р. В. Емерсона, поезією Г. В. Лонгфелло. Визначаючи сутність поетичної творчості, Фрост не раз висловлював эмерсоновские за духом думки: поезія “повинна бути одкровенням для поета так само, як і для читача”; “над віршем можна працювати, коли він уже існує, але не можна силоміць примусити його з’явитися”; “готовий вірш – той, у якому почуття знайшло свою думку, а думка знайшла свої слова” (було надруковано на обкладинці першого видання “Західної ріки”). У поезії Фроста думка зіграє визначальну роль, але це особлива, поетична думка, що існує лише в конкретній образній системі і є гармонійним об’єднанням ідеї з почуттям. В есе “Рух, що відбувається у вірші”(“The Figure A Poem Makes”, 1939) Фрост писав, що формула вірша тотожна формулі любові

У стилістичному плані Фрост прагнув до лапідарності, стислості й логічності – якостей, які сам поет визначав поняттям “горацианская ясність”. Прозорість фростового вірша не повинна вводити читача в обман, адже це простота, що приховує неабияку глибину й складність. Думка в його віршах виникає з конфлікту двох антагоністичних мотивів. У вірші “Берези” (збірник “Міжгір’я”) контрастні мотиви – земна й небесне, вічна подвійність людських прагнень – перетинаються в одному образі. Поет описує забаву сільських хлопчиків – хитання на березі. Вони видряпуються нагору по стовбурі, щоб потім стрибнути вниз і пізнати відчуття польоту. Об’єднання з небом – нібито так виглядає мета цього польоту. Проте, насправді він поєднує, насамперед, із землею: “…у Вселеної немає кращого, чим Земля, місця для любові”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Поетичні збірники Фроста