Народна пам’ять, або Як написати твір за поемою Миколи Вороного “Євшан-зілля”

Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) в заможній сім’ї ремісників, що зберігала українські традиції. Батько походив із селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщан. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Кола-чинський, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала малому хлопцеві у спадок палку любов до української культури, до народних звичаїв, повір’їв, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний продовжує навчання в реальному училищі. Тут він нарешті знаходить себе – зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні уподобання віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Берна та Майн Ріда. Разом з народовольцем Єрастовим Вороний організовує “Українську громаду”. Його відразу ж виключають з училища із забороною вступу до університету і проживання у великих містах. Проте Микола, не довго думаючи, гайнув до Відня, потім до Львова, де спокійнісінько продовжує своє навчання. Знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні часописів “Громадський голос”, “Радикал”. Потім стає актором, спочатку театру Кропивницького, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами й селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературну творчість.

У роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Проте він вболіває дуже за долю України і в 1926 році повертається. Здається, що все прекрасно, проте над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! За доносами його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, що Вороний ще довго перебував у в’язниці, а потім вибув з Києва до Воронежа, де й помер у 1942 році. Але є інші факти: поета було розстріляно 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему “Євшан-зілля”. Вона нескладна для розуміння – ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. В цій поемі поет торкається проблеми історичної пам’яті, прославляє борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення. В основу сюжету покладено легенду з літопису про сина половецького хана, якого взяв у полон з ясирем князь Володимир, оточивши “його почотом і розкошами догідно”. Юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а “край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати”. Переродилося, зчерствіло серце юнака, забув він і рідного батька, і привольне життя, і мову, і чари пісень рідного народу.

Але у князівські палати прибув посланець від половецького хана – батька юнака і заспівав йому пісню. Але серце того мовчить: Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..

Здавалось, ніякі ліки не зарадять, не допоможуть. Та не думайте, що бідного юнака цілими тижнями годували тільки антибіотиками – від цього точно вже не буде ніякого порятунку! Ні, посланець своїми розповідями, піснями і танцями намагався розбудити у юнака приспану тугу за рідною землею і домівкою. Але душа хлопця була німа. Та коли старий гонець винув із-за пазухи жменьку сухого зілля зі степу – євшан-зілля, з хлопцем відбулося щось незвичайне. Пахощі євшан-зілля зробили диво з юнаком: “Рідний степ – широкий, вільний” “раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..” Прокинулися найдорожчі, найсвятіші почуття – любов до рідного краю і жадана мить – “воля, воленька кохана!” Ніщо тепер не в силі зупинити юнака:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!

Ось на цьому моменті потрібно зупинитися і розповісти про дивовижне перетворення юнака з погордливого попихача на вірного патріота рідної землі. Жменька сухого зілля виявилася спроможною розбудити у свідомості юнака історичну пам’ять його народу і родинних коренів.

Особливо вам потрібно звернути увагу на останні рядки поеми: Україно.’ Мамо люба.’ Чи не те ж. з тобою сталось? Чи синів твоїх багато На степах твоїх зосталось?

Автор запитує в України, чи не всі українці – її сини – відцурались свого роду, своєї матері-Вітчизни і бракує їм “тієї сили, духу, що зрива на ноги”, що веде до боротьби проти рабства? Де ж та сила, що пробудить почуття національної гідності? Немає і кобзарів, що колись “співали-віщували заповіти благородні”, будили приспану гордість. Ось чому тепер “манівцями ми блукаємо без дороги!” Поет справедливо ставить запитання:

Ø Де ж того євшану взяти, Того зілля – привороту, Що на певний шлях направить, – Шлях у край свій повороту?! Через весь ваш твір повинна пройти одна-єдина думка про історичну пам’ять народу, про зв’язок її з минулим, з сучасним – з усією історією України. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася у ле-генді-алегорії про “Євшан-зілля”.

У висновку твору ваші міркування треба зв’язати із сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.

Народна пам’ять, або Як написати твір за поемою Миколи Вороного “Євшан-зілля”