Муза пішла по дорозі (по ліриці Ахматової)


Ганна Андріївна Ахматова – великий і серйозний поет, що приніс у літературу “поетику жіночих хвилювань і чоловічих обаяний”. У своїй творчості вона торкнулася всіх традиційних тим класичною поезії, але привнесла в них своє неповторне звучання, чарівність своєї незвичайно тонкої натури. Досить традиційна для російської поезії тема Музи, не обійшла її й Ганна Андріївна. Для неї це й божественна покровителька, і рідна сестра, близька подруга – багато ликів у Музи Ахматової. Але завжди це дуже інтимні переживання, немає у відношенні Ганни Андріївни до своєї героїні легкої зневаги або панібратства, а завжди – замилування, що граничить із поклонінням вищій істоті. Коли я вночі чекаю її приходу, Життя, здається, висить на волоску.

Що почесті, що юність, що воля
Перед милою гостею із сопілочкою вруке.
И от увійшла. Відкинувши покривало
Уважно глянула на мене
Їй говорю: “Ти ль Данту диктувала Сторінки Ада?”
Відповідає: “Я”.

У Музи Ахматової немає суперниць, це те Божество, перед яким усі відступають, даючи їй дорогу. Ганна Андріївна не тільки благоговіє перед своєю натхненницею й покровителькою, але “сміє” з нею розмовляти. У цьому я бачу височину самої Ахматової, у якої майже не було періоду учнівства у творчості. Вона яскраво, широко й сміло ступнула в російську поезію, не оробев перед великими попередниками


й сучасниками по “цеху поетів”. Я посміхатися перестала. Морозний вітер губи студить, Однією надією менше стало. Одною пісень більше буде. І цю пісню я мимоволі Віддам на сміх і поруганье. Потім, що нестерпно боляче Душі любовне молчанье. Про що б не писала Ганна Андріївна, у всім вона оригінальна й унікальна. Немає в її віршах традиційних для жіночої поезії слізливості й приниженості перед вищою істотою – чоловіком, скоріше спостерігається зворотне явище. Поруч із прекрасної й часом трагічною героїнею не виявляється гідного героя, що зумів оцінити її високу й трепетну душу.

Багато сліз і драматизму в лірику Ахматової, але завжди це високі й чисті переживання й почуття, немає в них повсякденної суєти й щоденності. Вона небожительница, що тимчасово спустилася на землю, щоб освітити її своєю добротою, любов’ю й пещенням. Саме тому дуже часто у свої (подруги й співбесідниці Ганна Андріївна “запрошує” Музу… …Веселої Музи вдачу не довідаюся: Вона дивиться й слова не проронить, А голову у веночке темному хилить, Знеможена, на груди мою. І тільки Даний текст призначений совість із кожним днем страшней Біснується: великої хоче данини, Закривши особу, я відповідала їй… Але більше немає не зліз, ні виправдань. От таке відношення до життя й творчості, коли все вичерпано до крапельки, віддано людям, характерно для Ахматової.

Вона живе лише високими помислами й переживаннями. Здається, ще мить і порветься щось, що втримує її героїню від смерті. Ці позамежні почуття й переживання характерні й для самої Ахматової. А інакше й жити не коштує, якщо всі вполсили, вполвздоха. І в читачів захоплює дух від такої поезії, кружляється голова, а так, напевно, і мабуть, інакше навіщо людині дані емоції. ПРО, знала ль я, коли в одязі білої Входила Муза в тісний мій притулок, Що до ліри, назавжди окам’янілої, Мої живі руки припадуть.

ПРО, знала ль я, коли неслася, граючи. Моєї любові остання гроза, Що кращому з юнаків, ридаючи, Закрию я орлині очі… Талант вів по життю цю велику жінку, щоб вона зуміла передати божественними звуками пережите, навчити нас, її читачів, цінувати навіть самі гіркі сторінки життя, сприймати їх як Боже провидіння. Вічним заповітом звучать для мене рядка Ганни Андріївни, що залишилася, незважаючи ні на що, стійкою й непохитної. Але суща дурниця, що я живу сумуючи И що мене воспоминанье точить. Нечасто я в пам’яті в гостях, Та й вона завжди мене морочить.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Муза пішла по дорозі (по ліриці Ахматової)

Categories: Шкільні твори

Links