Мої враження від роману “Вершники” Юрія Яновського


Прозаїків з такою великою художньою енергією, як була вона у Ю. Яновського, світова література XX століття знає не більше двох десятків. Серед них – Хемінгуей і Ремарк, Айтматов і Маркес, Гончар… Всі вони, здається, повністю розкрились перед людством найголовнішими гранями своїх талантів, а Яновський, маючи такий же творчий потенціал, тільки виявив цілковиту готовність зробити це. Перешкодило розп’яття на гратах нормативного соцреалізму…
Народжений українським степом, який південною своєю межею зливається з найсинішим у світі Чорним морем, Ю. Яновський одержав від природи типове романтичне світовідчуття.
Саме ця стихія – степ у єднанні з морем – вела його до натхнення, високопоетичних новел одної з основних книжок його життя – роману “Вершники”.

Письменник звертається до років громадянської війни. На сторінках “Вершників” знову заблискотіли шаблі, здибились знавіснілі коні, а брат братові почав знімати голови з пліч, як у якомусь моторошному фільмі. Але окремі розділи твору (“Шаланда в морі”, “Лист у вічність”) наснажені таким загальнолюдським змістом, над яким не владен ніякий ідеологічний пресинг.
Складаються “Вершники” з восьми новел, у кожній з яких розвинуто безліч мотивів, що вихоплені автором із полум’я громадянської війни. Не пов’язані єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються


між собою художньо, головною авторською настановою у романі: показати через внутрішній світ окремо взятих героїв необхідність перетворення земної світобудови. В кожній новелі герої окреслюються з такою виразністю, що сприймаються як символ.

Символічними видаються брати Половці з новели “Подвійне коло”, які опинились з різних боків політичних барикад і своїми діями спричиняють розпад роду людського; символічне світло випромінюють батьки Половців у “Шаланді в море”, зусилля яких спрямовані на збереження роду; символічний безіменний листоноша у новелі “Лист у вічність”, який не здатен схилити голову навіть перед самою смертю… Усі ці новели – це справжні поеми про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. Вони несуть у собі нев’янучий національний колорит, прагнення героїв збудувати кращий світ на землі… Навіть остання новела твору, в якій учорашні герої громадянської війни за мирних умов варять “перші тонни революційної сталі”, не сприймається як чужорідне тіло роману, в ній ідея побудови нового світу постає як закономірне продовження розвитку революції. Лише згодом час покаже, яким деформованим у диктатурних умовах буде те продовження…

Роман “Вершники” був у 30-х роках Чи не останньою спробою втримати всю українську літературу на рівні, до якого піднесли її таланти Розстріляного Відродження: Зеров, Плужник, Хвильовий… Це був сигнал, що чиниться злочин над культурою, над правдою. Але сигнал так і лишився тоді тільки сигналом. Роман “Вершники” був пристосований до інтересів диктатури, а сам письменник став катастрофічно втрачати свій власний мистецький голос.
Печально, що письменник так і не дочекався об’єктивної оцінки своїх творів. Частково тішить лише те, що до нас дійшло краще з його літературного доробку. І сьогодні його твори сяють нам іскрами великого таланту і водночас докоряють тим, хто не дав змоги розквітнути йому на повну потужність.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мої враження від роману “Вершники” Юрія Яновського

Categories: Шкільні твори

Links