МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)
Максим Рильський – один з найвидатніших поетів України XX століття. У свідомості багатьох поколінь його ім’я утвердилось як ім’я поета-класика, творчість якого не втрачає свого значення з часом, бо оспівує вічні цінності: правду, любов і красу, що стали духовною основою Творчості поета. Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві, але ріс у Романівці на Сквирщині. Його батько Тадей Рильський був сином багатого польського дворянина Розеслава Рильського і Княжни Трубецької, мати – неписьменна, але талановита і співуча селянська
Віршик простий, наївний, але з нього видно, яким зростав майбутній поет. Ці простенькі рядки сповнені співчутливості, доброти і людяності. Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставились до всього українського, Сприяло вихованню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, уподобань, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить перша збірка його творів. Одержавши домашню освіту, Рильський займався самоосвітою і працею. Пізніше – Навчався в приватній гімназії, а з 1915 року став студентом медичного факультету Київського університету. Проте вже через два роки він продовжив навчання на історико-філологічному факультеті. Проте революція і громадянська Війна змусили його перервати освіту і переїхати на Село, де він вчителював у початковій школі. В автобіографічній поемі “Мандрівка в молодість” Рильський зізнається: “Студентській лаві б слід тут скласти похвалу, але признаюся, що мало я тій лаві в житті завдячую”.
Самоосвіта і спілкування з селянами сформували Світогляд поета. Юний Рильський мав багато талановитих друзів на селі, серед них – Денис Каленюк – співець і рибалка-мисливець, Родіон Очкур – швець і музика-скрипаль. Ці друзі, брати і ще раніше батько ввели Максима в розкішний світ гоголівської України. Поет вчителював у селі аж до осені 1923 р. Правда, вже набувши голосного літературного визнання, він і в Києві ще років шість викладав мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків інституту освіти, а в інституті Лінгвістичної освіти читав курс теорії перекладу. Київ і Романівна надихали Рильського на творчість. Київ – перехрестя культур, центр класичної освіти, одне з тих міст імперії, куди неодноразово приїжджали європейські театри, відомі музиканти. Романівна – край незрівнянних пейзажів, пісень, легенд, цілісних людських душ, гідних пера Гоголя і Шекспіра. Максим Тадейович ішов у житті та літературі своїми, неходженими шляхами. В одній з поезій він про це каже так: “На все дивлюся власними очима”.
Його шляхи були позначені і квітами, і тернами. У літературних колах М. Рильський належав до групи “неокласиків” – художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу “Книгар” (1918-1920), а пізніше – біля київського видавництва “Слово”. Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Освальд Бургард і, звичайно, М. Рильський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. Цією обставиною спричинено, що М. Рильського теж не обминули репресії: у 1931 році він півроку пробув “під слідством” в Лук’янівській в’язниці Києва, доки не був звільнений “за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду”.
Напружена літературна праця М. Рильського тривала й в наступні роки, хоча Політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував поезію майстра. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі Твори, де б вона “оспівувалася”, “підносилася”, “возвеличувалася”. Правда, часом дозволялося надрукувати й щось “нейтральне”, і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати. У своїх творах Рильський звернув увагу на високу Місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього і підготовки майбутнього. Так у поезії Рильського стала викристалізовуватися ще одна магістральна тема – духовність, культура, мистецтво. її вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали попрати традиції минулого і на голому грунті починати будівництво “пролетарської культури”, Рильський і його однодумці високо підносили класичну спадщину. Максим Рильський – один із найвидатніших в українській та світовій літературі майстрів художнього перекладу. Особлива увага приділялася Поезії з переважно трьох літератур: російської, польської, французької. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Критичні й наукові праці поета були видані за його життя майже 10-ма окремими книгами. Помер М. Рильський Після тяжкої хвороби 24 липня 1964 року.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)