Любовна лірика Максима Рильського

У ранній творчості Максима Рильського визначне місце займає лірика настроїв. Вірш “Поле чорніє. Проходять хмари” – це пейзажна настроєва мініатюра. Шевченківськими живописними мазками Максим Рильський малює картину ранньої весни – провесни: Поле чорнів. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Радість буття, яка охоплює ліричного героя, розкривається засобами поетичного синтаксису, звертаннями, риторичними запитаннями й окликами. Малюнки природи в обох строфах завершуються висловом почуттів ліричного героя. “Земле! як тепло нам із тобою!” – так закінчується перша строфа. Єднання з природою, замилування красою навколишнього світу породжує піднесений настрій, розбуджує в душі героя молоді (зелені) надії:

Де вас подіти, зелені иадії? Вас так багато – серце порветься!

Картина провесни, намальована у вірші, свідчить про дивовижну спостережливість молодого поета, його живописне (зорове) сприйняття природи, оптимістичне світовідчування.

“Яблука доспіли” Лірична мініатюра “Яблука доспіли” (1911-1918) – один із чудових зразків любовної лірики Максима Рильського. І в ранній період, і в пору своєї зрілості, коли громадянські, суспільні теми стали провідними в його творчості, Рильський оспівує кохання – поезію і сонце життя. Основний мотив вірша “Яблука доспіли” взятий з життя, з народної творчості. В одній народній пісні мовиться:

Не всі ж тії та сади цвітуть, Що зарання розвиваються, Не всі ж тії та вінчаються, Що любляться та кохаються.

Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Характерною рисою композиції вірша, розвитку його ідеї є паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі:

Яблука доспіли, яблука червоні!.. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста…

Це зіставлення відзначається прозорою метафоричністю. Жар серця закоханих дає відчути епітет червоні (яблука), який, крім свого прямого значення, має й переносне: героїв зігріває в житті гаряча, як літнє сонце, любов. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих (“А тепер у серці щось тремтить і грає…”), навіває їм сумний настрій. Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.

У вірші зображено красиве кохання чистих і благородних людей. Про це сказано рядком, що звучить, як крилатий афоризм: “Вміє розставатись той, хто вмів любить”. Вірш “Яблука доспіли” належить до любовної елегійної лірики. Покладений на музику композитором Г. Подельським, вірш здобув велику популярність як пісня-романс. Він будить у душі людини почуття любові і вірності, мужності, коли доводиться розлучатися. У поетичному спогаді ніщного лірика Володимира Сосюри цитується рядок з цього вірша:

Бігли ми в атаку, кров багрила трави, І дощем залізним падала блакить… А в душі сіяло тепло і ласкаво: “Вміє розставатись той, хто вмів любить”. (“Максимові Рильському”).

З творів Максима Рильського про кохання можна скласти цілу книгу. До неї ввійшли б перлини його любовної лірики: “Як вечірній світ розливсь по стомленій землі”, “Я все ж тебе люблю”, “Лист”, “Єсть ім’я жіноче”, поеми “Любов” і “Молодість”, одна з вечірніх розмов – “Коротка новела” та ін Поет створює образ коханої жінки, яка приносить і незрівнянне щастя і, як говорив Ф. Енгельс, найблагород-нішу, найвищу і найбільш індивідуальну із мук – муку кохання:

Всю душу – за усміх, хоч, може, й нещирий, Всю душу – за голос, хоч, може, й лукавий, За щастя без міри, за муку без міри, За те, що ти, може,- лиш вицвіт уяви! (“Остання весна”).

Любовна лірика Максима Рильського